Родинний обід для чужих

Слово «родина» чуємо в усіх відмінках. Родина є підставою. Родини на підтримують. Родині слід приділяти більше уваги. Родину хочуть знищити. Родиною треба дорожити. На родині можна полягати. Все це є правдою, проте сказане в реакції на реальні, але  часто і перебільшені в моральній паніці проблеми, призводить до абсолютизації кровних зв‘язків. 

В понеділок 26-го тижня по Зісланні Святого Духа чуємо (Лк 14, 12-15) як Ісус заохочує проігнорувати родину і зацікавитись іншими людьми – чужими, зокрема нещасними. На обід або вечерю не треба кликати «своїх друзів, ні своїх братів, ні своїх родичів, ні багатих сусідів», але «убогих, калік, кривих, сліпих». Це дасть завдаток щастя вже тут на землі, бо не буде від них віддачі,  але повнота винагороди прийде щойно в день воскресіння праведних. Ісус не цурався ні матері, ні братів, ні Єрусалиму, але своєю родиною вважав всіх людей, зокрема тих, хто слухав і виконував його слово.

Соціологія знає поняття аморального фамілізму. Проф. Януш Чапінський каже, що «Це польська прикмета. Добро родини ставимо часто понад добро загалу, а навіть досягаємо його коштом спільного блага». Українці мусять запротестувати: чемпіонами в цій категорії є Януковичі,  готові в ім‘я власних цілей зруйнувати всю країну.

Від відомого польського соціолога довідуємось, чому життя українців на Підкарпатті є таким нестерпним. У Ряшеві двічі менше ніж в Ольштині чи Варшаві акцептують демократичні правила, «які є гарантією не тільки пошанування добра ширшої спільноти, а й невиключення з неї різного роду меншин». Ряшів і ціле Підкарпаття дуже гомогенні: «Там самі свої, можна рискнути і довірити, бо відомо, що цей є кузеном того, а ця є доброю знайомою моєї дружини. А ще всі відвідують храм. Там нема чужих, всі – свої. Творять таку більшу родину». 

На думку проф. Чапінського це –  досконалий приклад негативного соціального капіталу, який характерний для щільних груп, «такий розширений аморальний фамілізм».  В Ряшеві і в цілому Підкарпатському воєводстві «найбільший відсоток консерваторів, які виключають зі свого грона всіх відмінних.  Це капітал виключення». 

Один відомий український соціолог ввів поняття аморальної більшості, яка склалася в українському суспільстві. Від ще однієї форми аморальності збереже вірність вченню Ісуса, який закликає запросити до столу чужих.

Sejm, kropidło, pokora

W grudniu 2014 roku krytykowałem tu Ukraiński Kościół Prawosławny Patriarchatu Kijowskiego (http://www.bogdanpanczak.blogspot.com/2014/12/blog-post.html) za to, że stał się instrumentem w walce politycznej. Wystarczy zamienić w tym tekście UKP PK na Kościół rzymskokatolicki w Polsce, by wyrazić mą opinię odnośnie działań kapłana, który na prośbę posłów prawicy przybył z kropidłem i wodą święconą do sejmowych pomieszczeń zajmowanych dotychczas przez partię Janusza Palikota. 

To była chyba jesień roku 1985. Ks. mitrat Jan Martyniak dzielił się z seminarzystami wrażeniami z rozmowy z prymasem Glempem. Komentarzem do faktu tajnego i nielegalnego wówczas  zawarcia związków małżeńskich przez dwóch świeżo wyświęconych absolwentów seminarium były słowa o „niedojrzałym Kościele”. Mocno to przeżywałem. Po sprawie abp. Wesołowskiego, po intrydze ks. Charamsy i po sejmowych egzorcyzmach coś mi mówi, że śp. ks. prymas gdyby mógł, to cofnąłby swe słowa. Św. Paweł szeroko otworzył swe serce na Ducha Świętego, gdy pisał o glinianych naczyniach.