Що з тобою, Йордане, зробили?

В різдвяному часі чути голоси про вищість Галичини над східною Україною. Бо в Галичині колядують, а там найважливішим святом є Новий рік, який відзначають з рaдянською атрибутикою. Місія Галичини має полягати і в тому, щоб відродити/впровадити там колядування.

Поки  галичани збираються просвічувати східняків щодо справжнього святкування Різдва, самі перейняли звідтам особливий спосіб відзначення Богоявлення. З кожним роком дедалі більше чути, що і в Галичині купаються в крижаній воді. Оскільки галицький народ релігійний, це вода зазвичай посвячена Великим водосвяттям. Ще не як в Києві, де, за повідомленням одного з телеканалів, «відомі селебритис змивали свої гріхи», демонструючи камерам «свої голі тіла» над приватними водоймами. 

  

Один з найбільш критичних щодо релігійності поляків карикатуристів намалював чоловіка, який, вдаривши себе молотком в палець, кричить «О Boże»,  і жінку, яка, збивши тарілку плаче словами «Jezus Maria», а ошпарившись кип‘ятком кличе «Matko Boska». Коментар: «Релігія є важливою частиною мого життя».

В українському варіянті цієї карикатури могло б бути купання на Богоявлення, прикладання до реліквій, наприклад «дарів волхвів», та свячення пасок на Великдень. 

Юрій Андрухович написав кільканадцять років тому в одному з есеїв, що в українських церквах вишивані рушники є важливішими від Христового вчення. Доводиться констатувати, що для українських християн на Богоявлення купіль у крижаній воді стає важливішою від вчення Предтечі. Воно ясне і виразне. До всіх: «хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить». До митарів, а нині це податківці і всі, хто має владу: «нічого не домагайтесь більше того, що вам призначено». До вояків, тобто всіх, хто має право застосувати силу: «нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняєтесь вашою платнею»( Лк 3.11-14).

 Св. Іван Золотоустий в Слові на Богоявлення навчає: «Іван не зобов‘язував своїх слухачів дотримуватися тілесних обмивань, не переоцінював їх, закликав натомість, щоб відвертатися від гріха і бажати чеснот, спирати надію спасіння на добрих ділах, а не на обмиттях і очищеннях». 

Що робити Церкві? Наївністю було б думати, що обмежить ажіотаж навколо реліквій. Але можна хіба очікувати, що в дусі послуху Золотоустому принаймні заборонить своїм служителям лізти не відомо нащо у крижану воду.

Випробування біженцями

Прем'єр-міністр Польщі Беата Шидло сказала в Європарламенті, що Польща прийняла мільйон українських біженців.  В серпні 2015 року про тисячі біженців з України, які знаходять захист у Польщі, говорив президент Анджей Дуда в двох інтерв‘ю для німецьких газет. Спростування з боку українського посла не помагають – польські чиновники вперто обстоюють версію про біженців, які з різних міркувань зараховуються до інших категорій прибульців зі Сходу. 

У випадку прем'єр-міністра психологічно-духовним поясненням слів про біженців може бути ще різдвяна атмосфера. Як добра католичка, пані Шидло безперечно плекає в серці переконання про готовність прийняти в рідну хату, в найсвятішу, святвечірню ніч у році, несподіваного гостя – безпритульного чужинця. 

Польські карикатуристи мали наприкінці 2015 року легке завдання. Могли познущатися зі співвітчизників, які опинилися в ситуації, коли дійсність перевіряє уявлений образ самих себе. На одній карикатурі дитина питає: «для кого додаткова тарілка?». У відповідь лунає: «для несподіваного священика». На іншій на вільному стільці, який стоїть при святвечірному столі, лежить кнопка. Її вістря скероване вгору.

Іншим сюжетом була втеча Марії з дитятком і Йосифа до Єгипту. Напереборною перешкодою на шляху втікачів стає кордон, який визначає біло-червоний стовп.

Одна фейлетоністка іронізувала, що часи комуністичного поневолення і початки трансформації були ідеальними для зберігання зворушливого звичаю – було відомо, що «ніхто до дверей нашої герметичної країни не застукає». Тепер, коли до відносно багатої країни можуть прибути тисячі мандрівників,  пропонує встановити Національне биття тарілок, щоб жодна дитина не поставила дурного запитання.

Віслава Шимборська написала, що стільки знаємо про себе, скільки нас перевірено. Різні народи мають свої екзамени.