Розп‘ясти. Когось чи щось?

В одного фейсбучного знайомого з Києва перебування на люблінському автовокзалі викликало враження, що не покидав України. Справді, це місце, його базарне оточення дає змогу уявою перенестися навіть східніше від України.

Хто 7-го березня відвідав Парк Воїнів інтернаціоналістів в Івано-Франківську міг подумати, що опинився майже на Філіппінах. Це «майже» звідси, що замість справжньої крові тих, хто дає себе прибити до хреста у Страсному тижні, на сніг в Івано-Франківську падав мабуть кетчуп.

Одна місцева греко-католицька парафія організувала театралізовану Хресну дорогу. Її учасниками стали семінаристи, а метою було те, щоб «у час Великого посту люди стали хоч трішки кращими і не бажали лише забав». Спостерігачі дійства, бачачи оголених семінаристів, напевно відчули в собі співчуття до ближніх (температура того дня 0-4 градуси тепла). 

Два роки тому прихильник народної побожності аргументував (http://bogdanpanczak.blogspot.com/2016/04/blog-post.html) , що «побожний театр» був добрий для греків, а наш народ мусить брати активну участь і розуміти відправи,  в яких бере участь. Отож маємо все разом: і розуміння, і активну участь, і театралізацію.

В Посланні до галатів читаємо: «Котрі ж Ісусові Христові, розп‘яли тіло з

 його пристрастями та похотями»(5,24). Які «учинки тіла» беруться з похотей апостол Павло перераховує кілька рядків вище. Це слова з перших сторінок всіх джерел інформації не тільки в Україні: ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгода, пияцтво. 

Велелюдна Хресна дорога робить спектакулярне враження. Так певно буде і з сьогоднішньою львівською. В своєму Катехизмі УГКЦ вчить однак, що богослужіння Великопосної і Квітної Тріодей  «літургійно провадить християнина від усвідомлення власної гріховності до духовного переображення»(568), і цитує прямолінійну стихиру з середи сиропусного тижня: «Якщо від їжі постити, а пристрастей не очистити, то даремний піст. Бо не послужить до виправдання, а через нещирість душа уподібниться до злих демонів, котрі ніколи не їдять». 

«Апостольські правила», церковний устав з кінця четвертого століття заохочують єпископів, щоб закликали народ: «збирайтеся разом кожного дня, вранці і ввечері, псалмодіючи і молячись у Господньому домі». У Великому пості візантійський християнин почує тоді на вечірні і утрені безнастанний заклик до боротьби з пристрастями. Бо «котрі ж Ісусові Христові, розп‘яли тіло з його пристрастями та похотями». 

Чотиридесятниця і на те з‘явилася в літургійному році: не щоб навіть в неділі, з театралізацією, розпинати Христа, але приборканням пристрастей успадкувати «плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброту, вірність, тихість, здержливість»(Гал 5, 22). 

Запозичена тотожність

Цього року відзначаємо 325-річчя відновлення єдності Перемиської єпархії з Римською Апостольською Столицею. На підготовчому синоді, що проходив 4 квітня 1691 року в Самборі, сформульовано вимоги, які його учасники ставили перед остаточним з‘єднанням. Шостою з семи було збереження чистоти грецького обряду і недопущення латинських запозичень.

На сайті news.ugcc.ua в колонці «Новини» 5-го березня о год. 16.30 є дванадцять  повідомлень.  Чотири є доказом провалу шостої вимоги самбірського синоду на території колишньої Львівської єпархії, яка єдність з Римом відновила 1700 року.

В гарнізонному храмі Львова з‘явилась статуя святої Терези з Лізьє, яку подарувала «одна християнська сім’я». Довідавшись під час подорожі Францією, що свята була покровителькою воїнів в час Першої світової війни, ця родина вирішила, що в Україні потрібно, щоб рідні військових могли «молитися до святої Терези про заступництво для наших воїнів, як це робили під час Першої світової війни». Митець  «за проханням зробив цю статую дуже реалістичною, а обличчя виконав із портретною схожістю». Що цікаво, у Лізьє, в музеї св. Терези, фундатори бачили «фото військових, які тримають ікону св. Терези, їхні листи». Ікона, як притаманний християнському Сходу спосіб зображування святих, виявилась концептом відсутнім в їхній свідомості. «Портретна схожість» – ось чого прагне греко-католицька душа. Тільки чекати наслідувачів торунських стандартів?

( http://bogdanpanczak.blogspot.com/2017/12/niesamowity-efekt.html).

В архикатедральному соборі Тернополя 3-го березня молодь молилася вервицю солідарності. Трансляція місцевим каналом ТВ дозволила «об’єднати у спільній молитві велику кількість парафій архиєпархії та вірних».

У неділю 4-го березня, в день, в якому християни також у Великому пості святкують воскресіння Ісуса Христа, в Бережанах і Золотниках відбулись моління, які свідчать про нехтуванням елементарною літургійною логікою. В першому місті відбувся «Хресний хід», молитва, яка «традиційно проводиться у Великий піст», у другій місцевості це була  «Хресна хода» за припинення війни. 

Переглядаю вісті від 19-го до 22-го лютого, з першого тижня Великого посту. Немає жодної про Велике повечір‘я з частиною Канону св. Андрія Критського.

Пора скликувати синоди, щоб відновити єдність з власною тотожністю.