Suprema lex

Адаґіум lex orandi, lex credendi, автором якого є Проспер Аквітанський (390 – 455/465), богослов, секретар папи Льва Великого, має сьогодні екуменічний характер. Вчення викладене в Катехизмі Католицької Церкви не відкинуть ні православні, ні протестанти: «„Закон молитви є законом віри”»: Церква вірує так, як молиться. Літургія є складовою частиною святої і живої Традиції»(1124).

У вівторок третього тижня Великого посту християни візантійської традиції на вечірні законом молитви виражали правду віри про те, що у світлі Христової Пасхи – Його переходу від смерті до життя – погляд на страсті Спасителя має парадоксальний характер. Характеризується радістю. В першій стихирі на «Господи, взиваю» проситься Господа, який хрестом вбив обманця: «дажд ми твоя хотінія совершати, яко да вижду, владико, радуяся, честния страсти твоя». Англійський, італійський і польській переклади так само як і церковнослов’янський говорять про радість, з якою, очищений постом, християнин має споглядати страсті Христові. Вершина східнохристиянського богослов’я, в якому по суті нема теології хреста. Закон молитви наказує нерозривно трактувати розп’яття і Воскресіння: «Хресту Твоєму, покланяємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо». 

Український грекокатолик, якщо користав у вівторок з Тріоді, виданої «Місіонером» у 2014 році, просив Господа, щоб «міг співчутливо оглядати» Його святі страждання. Але ще у першому варіянті Тріоді, який маємо в нашій семінарії від 80-их років, мовиться про радість. Хоч вже у виданні з 1994 року (Рим – 1994, Обитель ЧСВВ) є «співчутливість».

Дуже прагматичний підхід: згідно з нашим lex credendi на страждання Христа абсолютно недоречно дивитися з радістю. Отож треба «виправити» lex orandi, щоб відповідало нашій духовності, нашому богослов’ю. 

І нашій великопосній молитовній практиці. А вона стоїть під знаком Хресної дороги. Яку греко-католики в місці, яке претендує на роль духовного центру, моляться не тільки в неділі Великого посту, а й в неділі П’ятдесятниці.

Зі вступу до Катехизму УГКЦ: «Наш Катехизм вже самою назвою „Христос – наша Пасха” вказує на пасхальні основи віри».

Паралельні

В закінченні своєї найновішої книжки, присвяченої «бандерівським викривленням» Берестейської унії, люблінський професор з Католицького університету, прізвище якого читачам цих постів відоме, «простих уніятів», які в часах підпілля, не вдаючись до складних обрядово-богословських міркувань брали участь в Таїнствах звершуваних в Римо-Католицькій Церкві, протиставляє «прибулим з-за океану, часто після римських студій, вихованим в дусі націоналізму, загартованим на полігонах холодної війни, елітам „Української Церкви”». Ці останні викинули перших на обочини релігійного життя, запровадили новий лад і «розпочали мудрагельські, чужі уніятській традиції, пошуки тотожності Церкви, над правильною назвою якої сушать собі голову дотепер». Мало того. Вони «безправно і всупереч римській дисципліні вживають титул „патріярха”, а з конфліктів з Латинською Церквою зробили норму релігійного життя». І це ще не все, бо «вірним забрали вервиці – символи їхньої стійкості у вірі, викидали „Хресні дороги”, як польський винахід, висміювали все, що пов’язане з давньою уніятською традицією, яку дбайливо зберігали покоління вірних». 

Заокеанські еліти, хоч гартувалися на полігонах холодної війни, не зуміли, як видно на розкладах богослужінь в греко-католицьких храмах, «викинути „Хресних доріг”. Якраз в цьому аспекті я хотів би, щоб люблінський дослідник родом з Волині не помилявся. Очевидно не йдеться про якесь духовне насильство над вірними прив’язаними до запожичених латинських практик, але про ситуацію, коли греко-католики, усвідомивши, яким скарбом є їхня східна традиція, не копіюють інших. 

Хресна дорога це одна з нескінченних наших історій: http://bogdanpanczak.blogspot.com/2016/04/blog-post.html

І цього року ситуація є незмінною. У Зарваниці моляться нею в неділі Великого посту. Будуть також після Пасхи, як колись? https://bogdanpanczak.blogspot.com/2018/04/blog-post_47.html

Львівських семінаристів можна попросити і вони приїдуть до парафії, щоб там провести це набоженство. На плакаті подані дати: 15 березня – 21 квітня. То у Квітну неділю також готові відповісти на запит народу? Чого ж ми не готові зробити, щоб народ дістав, чого потребує. Найчудесніші реліквії з самого Ватикану, всіляких чудотворців з усіх усюд привеземо.

В одному з новостворених для заробітчан душпастирських осередків в Польщі має відбутися візитація. Душпастир питає семінариста, чи в суботу люблінські богослови могли б відправити Хресну дорогу. Ні, бо їх цього не вчать. А якщо навіть вміли б, теж ні, бо це субота. 

Починаємо жити паралельним життям. Не йдеться тільки про надзвичайну легкість прийняття біритуалізму духовенством http://bogdanpanczak.blogspot.com/2016/02/blog-post_85.html ,

хоч це матиме свої, і побоююсь вже має в країнах таких як Австрія чи Німеччина, наслідки для рівня вірності мирян  своїй Церкві. Справа в тому, що греко-католик, для якого духовне життя немислиме без Хресної дороги, до того в неділю, і в символічному духовному центрі, прийшовши до нашого храму у Польщі, не відчує, що він у себе.

 

Бо тут, всупереч очікуванням багатьох, займаємось «мудрагельськими міркуваннями», щоб втілити в життя те вчення про автентичну тотожність східних католиків, яке, для декого парадоксально, проголошує Римська Апостольська Столиця в своїх документах. 

Від кількох місяців питання також літургійного обличчя Греко-Католицької Церкви в Україні перестало бути, як дехто міг би думати, другорядною справою. Автокефалія для Православної Церкви України мала б спонукати до автокоректи.

Papier

Pisząc poprzedni post chciałem dotrzeć do źródła, z którego dwadzieścia lat temu w pewnym tekście dla „Tygodnika Powszechnego” (wycofanego wskutek interwencji wyższych instancji)   po raz pierwszy zaczerpnąłem cytat z potępiającej żonatych kapłanów deklaracji rzymskokatolickich biskupów amerykańskich z 1893 roku. Było to przemówienie ówczesnego greckokatolickiego metropolity filadelfijskiego arcybiskupa Stefana Sułyka na Synodzie dla Ameryki w 1997 roku. 

Wówczas było to na 100 procent jakieś drukowane wydanie. Od czego dziś mamy Googla. Pierwszy link zaprowadził na oficjalną stronę synodu biskupów. Zamieszczony tam tekst nie tylko nie zawiera poszukiwanej deklaracji, ale wygląda jak wyciąg ze streszczenia, a nie wystąpienie na wydzielane mówcom na synodach 8 minut.

Drugie miejsce wyglądało bardziej obiecująco. To wydawany przez Kongregację Kościołów Wschodnich serwis informacyjny – Servizio Informazioni Chiese Orientali. Numer z roku 1997 zawiera synodalne wystąpienia hierarchów Katolickich Kościołów Wschodnich na Synodzie dla Ameryki. Ale i tu, w tekście, który na pewno czyta się dłużej niż 8 minut, nie ma tego, czego szukałem. 

Przyszedł czas przeprosić się z papierem. Jako posiadacz dosyć kontrowersyjnych wspomnień metropolity Sułyka, wydanych po ukraińsku w 2001 roku, zajrzałem do tego źródła. I okazało się, że jeden z ostatnich rozdziałów poświęcony jest rzymskiemu synodowi z 1997 roku, włącznie z tekstem wystąpienia, podanym w języku ukraińskim. Było w nim wszystko, co cytowałem dwadzieścia lat temu.

Nolens volens z ołówkiem w ręku zacząłem porównywać tekst ukraiński z tym zamieszczonym w serwisie informacyjnym Kongregacji Kościołów Wschodnich. Wynik – z 14 stron tekstu w języku ukraińskim około 4 nie ma w tekście angielskim. 

W swych pisanych od trzeciej osoby wspomnieniach metropolita Sułyk zaznacza, że tekst wystąpienia należało wcześniej oddać do Sekretariatu Synodu, i że nie on jedyny nie zdążył w ciągu 8 minut przeczytać wszystkiego, ale „Sekretariat zapewnił, że reporterzy Synodu wezmą pod uwagę cały tekst przemówień”. 

Jak widać na watykańskiej stronie Synodu i w oficjalnym wydaniu Kongregacji Kościołów Wschodnich realizacja zapewnień składanych biskupom (wschodnim?) jest fakultatywna.

W opuszczonych fragmentach metropolita Sułyk robi rachunek sumienia braciom (bo głównie o hierarchię i duchowieństwo chodzi) z większościowego Kościoła katolickiego w USA. 

Poniżej tylko jeden z wyłączonych fragmentów, z cytatem wykorzystanym w poprzednim poście. Tekst pochodzi z „Сівач/Sower”(1/1998), dwutygodnika greckokatolickiej eparchii stamfordzkiej w USA.

P.S. Bibliotekarze, w naiwnym przekonaniu, że wszystko znajdzie się gdzieś w sieci, nie wyrzucajcie starych roczników periodyki, bo niektóre rzeczy w postaci integralnej są TYLKO TAM!