Пошесть

З сусідніх римо-католицьких бракує ще російського, білоруського і німецького. Чеський, словацький, угорський і український вже висловили свою солідарність з краківським архиєпископом, якого «заатакували» після висловленої ним в гомілії «критики деяких поведінок тих, хто підтримує нові ідеології»(з заяви голови Конференції єпископату Словаччини). 

До прихильників нових ідеологій не можна зарахувати єзуїтів, домініканців, єпархіяльних священиків і численних мирян, які висловили свій протест в реакції на слова про «веселкову пошесть», яких обурило зрівняння «ідеології ЛГБТ» з тоталітаризмами. 

Надіюся, що греко-католицькі єпископи не приєднаються до латинських співбратів. Форма відплати за мовчання єпископатів після справжньої фізичної атаки на греко-католицьку процесію в Перемишлі? Ні, просто очікування, що lex credendi у нас насправді визначає lex operandi священнослужителів. Десять разів у році вони просять Бога в  Літургії св. Василія Великого: «Добрих у благості збережи, лукавих добрими вчини ласкою твоєю», одним подихом кажуть: «Пом’яни тих, що потребують великого твого милосердя, тих, що люблять нас, і тих, що ненавидять». Так, згадується в цій анафорній молитві «пошесть». Коли? Разом з «голодом, землетрусом, потопом, вогнем, мечем, навалою чужих народів і міжусобною бранню». 

Ніщо, на жаль, не змінилося у сфері реальних проблем України від часу, коли з’явився цей текст http://bogdanpanczak.blogspot.com/2016/12/blog-post.html

Turbostereotyp

Tego należało się spodziewać. Bo to pierwsze skojarzenie, automatyczna reakcja na nadużycie władzy, nieliczenie się z kosztami, pogardę dla skromności. Jak silny jest ten stereotyp widać po tym, że nawet absolwent historii UJ sięga po „Bizancjum”, „bizantyńskie”, gdy dosadnie chce skrytykować rozrzutnego polityka. 

Z pierwszej strony dzisiejszej „Gazety Wyborczej” idzie w świat komunikat: nadużycia marszałka Kuchcińskiego to „Bizancjum”, a w tekście artykułu jego przeloty określono jako „bizantyńskie”. Pawłowi Wrońskiemu należy polecić lekturę "Pomocnika Historycznego" nr1/2019 tygodnika "Polityka", noszącego tytuł "Dzieje Bizancjum. Zaginione cesarstwo". Impulsem dla jego wydania, jak czytamy we wstępie, było także udzielenie autokefalii ukraińskiemu prawosławiu.

Dziennikarz „Wyborczej”, w ramach terapii antystereotypowej, powinien zacząć od ostatniego artykułu w zbiorze kilkudziesięciu tekstów. Dr Andrzej Kompa, sekretarz Komisji Bizantynologicznej PTH pisze tam, że za bizantyńskie "uznaje się to, co nadmiernie kosztowne, co tchnie przesadną biurokracją, jest martwe, anachroniczne, amoralne, teatralizowane, przesadnie wystawne (przy czym próg w tej ostatniej mierze znacznie się obniża w rytm wzrostu populizmu i spadku zrozumienia ceremoniału państwowego). Bizantynista może tylko załamać ręce, bo przecież w żadnej z wymienionych cech, tu tak przerysowanych, cesarstwo wschodnie nie odstawało od innych dużych tworów przednowoczesnej Europy, a niejednokrotnie wybijało się pozytywnie. Co mówi tak bezprecedensowa popularność bizantyńskiej kalumnii? Zapewne dowodzi przede wszystkim popularyzacji i wulgaryzacji stereotypu, który niejednokrotnie odrywa się od historycznego pierwowzoru. Możliwe, że świadczy o pokutowaniu gdzieniegdzie postoświeceniowego, zachodnioeuropejskiego sposobu postrzegania Bizancjum". 

O uniwersalizmie „bizantyńskiej kalumnii” świadczy lista osób publicznych sięgających po tę zniewagę: Donald Tusk i Jarosław Gowin, Beata Kempa i prezydent Poznania Jacek Jaśkowiak, Krystyna Pawłowicz i Agnieszka Holland, Anna Zalewska i prof. Arkadiusz Stempin.

Redaktor Wroński chyba bezwiednie zapisał się do klubu zwolenników Feliksa Konecznego, którego renesans "dla polskiego rozumienia historii Bizancjum oznacza inne niebezpieczeństwo - oto dzieje wschodniego cesarstwa znajdują się jakby na zewnątrz dziejów cywilizacji europejskiej (łacińskiej), są elementem obcym, marginalnym". 

Chrześcijanie tradycji wschodniej oburącz podpisują się pod końcowymi wnioskami dr. Kompy o zdominowaniu przez koncepcje Konecznego świadomości wielu w Polsce: „Szkoda, że intryguje dzisiaj po części te kręgi światopoglądowe, które jeszcze pół wieku temu otwierały się na lepsze rozumienie sfery bizantyńskiej pod wpływem II Soboru Watykańskiego”.

Два монастирі

Монахи Василіяни зі славнозвісного монастиря в Ґроттаферрата (Monaci Basiliani -Abbazia greca di San Nilo), що неподалік Риму,  запрошують (знаю про це з профілю на фб о. диякона Петра Сивіцького) на триденну підготовку до святкування празника Ґроттафератської Пресвятої Богородиці (четвер, 22 серпня), які проходитимуть від  19 до 21 серпня.

 В програмі тридення є утреня, Божественна Літургія, вечірня, посвячення олії, благальна молитва до Богородиці. В навечір‘я свята буде вечірня з литією, в день свята крім, звичайно, Божественної Літургії, вечірня, а на закінчення заходів благальна молитва, з відновленням устами мера містечка акту ввірення Богородиці, і хід з іконою. 

Монахи Василіяни з монастиря в Погоні, що на івано-франківщині, запрошують (знаю завдяки іншому користувачу фб) на Міжнародну прощу вервиці, що проходитиме в суботу і неділю, 14-15 вересня. В програмі в суботу є: «Урочисте внесення ікони Погінської Матері Божої, Молебень до Матері Божої Погінської, Співана вервиця (радісні таїнства), Молодіжна програма, Співана вервиця (світлі таїнства), Свята Літургія, Адорація Святих Тайн, Співана вервиця (страстні таїнства), Хресна дорога». Початок останньої суботньої події о год. 22.00.

Згідно з Кодексом Канонів Східних Церков обряд є «літургійним, богословським, духовним і дисциплінарним спадком – різним щодо культури та історичних обставин народів – який виявляється у способі практикування віри, властивому для кожної Церкви свого права» (кан. 28).

Наступний параграх перераховує обряди, про які йдеться в Кодексі. Вони походять з «Олександрійської, Антіохійської, Вірменської, Халдейської і Константинопільської традицій, якщо не стверджено щось інше».

В котрому з тих обрядів приписано Хресну дорогу о год. 22.00 в суботу? В котрому замість вечірні в навечір’я неділі відбувається адорація Святих тайн?

Бідкаємось, що Рим не хоче визнати нашого патріярхату. Обгрунтовано можуть нам відповісти: як довго будете Церквою свого несусвітнього обряду, в плеканні якого першу скрипку грають монахи, ми стверджуємо щось інше, ніж стан, який дозволив би це зробити.