Прийдіте, спитайте

(з www.seminarija.pl)

В цьогорічному різдвяному посланні єпископи Польської Автокефальної Православної Церкви закликали вірних дякувати Богові за ласки, які Церкві і кожному вірянину подав Бог в 2014 році. Перелік дарів починається прибуттям реліквій дерева Чесного Хреста і руки св. Марії Магдалини з Афону, що «духовно оживило вірних і спричинилося до об‘єднання навколо Церкви». Повторив цю думку предстоятель ПАПЦ митрополит Сава в інтерв‘ю порталові cerkiew.pl, констатуючи, що мощі вшановували також інославні християни, а такий прояв єдності особливо важливий в часах, коли «людство страждає через різні поділи і випробування». Я ніколи не хотів би почути від єпископів УГКЦ подібного. Не хочу дожити часів, коли вшанування реліквій є вершиною духовного життя Церкви і засобом об‘єднання християн. З тривогою спостерігаю однак, що до цього прямуємо.

Закінчується перебування у Львові «оригіналу Нерукотворного образу Ісуса Христа», який зберігається в «особистій захристії Святішого Отця». Мінімум здорового глузду змушує застановитись: чому оригінал Мандиліону, тобто відбитку лиця Ісуса Христа, зберігають в захристії, по суті технічному приміщенні? Мінімум обізнаності з інтернетом дозволяє дійти до інформацій, що цей «оригінал», в результаті наукових аналізів проведених у Ватиканських музеях, ідентифіковано як  копію з XIV століття. Мінімум відваги наказує спитати, чому в каталозі виставки «Vatican Splendors», в рамках якої експоновано реліквію в США в 2008 році, можна написати, що римський Мандиліон «вже не є оповитий легендою про своє походження як нерукотворне зображення», і мовчки погоджуватись, щоб тисячі людей годинами на холоді чекали, щоб приложитися до «оригіналу» Лику Христа.

Вид багатотисячної черги людей, яких війна і криза, страх і відчай, надія і десперація спонукають до кільканадцятигодинного стояння на морозі, повідомлення про шахраїв, які за гроші, немов на Шенгенському кордоні, пропонують приспішений доступ до храму св. Юра, змушує мене спитати: чому наша Церква робить це своїм вірним?

Одне на певно не станеться. Митрополит Сава на запитання, як минув 2014 рік, відповів: «Питання поставлено неправильно. Мусимо усвідомлювати, що Церква існує поза часом». На комфорт визнання, «що є благословенний Божий час, який проходить» і «незалежно від його обумовлень Церква існує і виконує свою місію, проповідуючи Царство Боже» не дозволить УГКЦ за свого життя президент Росії і жахливо численна більшість його співвітчизників. Добовий відрізок часу означає десятки нових жертв і зруйновані міста. Вернули криваві випробування. Відповісти на них мусять покоління, які не пам‘ятають найгіршого періоду комуністичних гонінь УГКЦ. І то в ситуації, коли болісно відчуваємо самотність і байдужість з боку тих, які мали б першими заступитися за Церкву, котра за вірність Римській Апостольській Столиці заплатила кров‘ю мучеників. Більше від образу з XIV століття Україна потребує слів правди.

О. Богдан Панчак