ubi panis, ibi patria

 

32%, 37%, 41%. Березень 2019, 2019-2020, вересень 2020. 

Перша цифра і дата походять з аналітичного звіту  „Виклики сучасної міграції: українська спільнота в Польщі”, виданого після опитування проведеного Кафедрою соціології Українського Католицького Університету. 

Друга пара – з виданого Національним банком Польщі у серпні 2020 року звіту „Badania ankietowe imigrantów aglomeracji warszawskiej (2019–2020) – najważniejsze wnioski”. 

 Останні відсотки –  з вересня 2020-го, з опитування  „Doświadczenia i plany zawodowe obywateli Ukrainy pracujących w Polsce” проведеного Групою  Impel серед громадян України, які працюють в Польщі. 

Якщо збережеться ця динаміка, то влітку 2022 року половина українців, які працюють в Польщі, плануватиме на постійно оселитися в цій державі. Слово «виклик», одне з найчастіше вживаних не тільки в риториці людей Церкви, є тут адекватним.

Що крім Матері-Діви?

 

На запитання "Чим тобі, Христе віддячимось за те, що ти задля нас з'явився на землі як людина" кожного року візантійські християни відповідають, що їхньою подякою є Матір-Діва. Стихиру з вечірні годі змінювати, але актуалізація подяки видається чимось дуже важливим. Не буде перебільшенням сказати, що велика частина вірних саме в Різдво єдиний раз в році бере участь у Литії. Слова молитви до Христа, який "благословив п'ять тисяч хлібів і п' ять тисяч народу нагодував" і прохання, щоб  умножив хліби, пшеницю, вино і оливу "по всім світі" допомагають вийти поза коло найближчої родини, яка в різдвяному часі може стати середовищем плекання егоїзму. В цьогорічному різдвяному посланні Блаженніший Святослав заохочує ознайомитися з присвяченим темі бідності листом нашого Синоду єпископів. Є в ньому пропозиція, яка може стати актуалізацією нашої подяки Христові. Йдеться про те, щоб український народ, попри те, що багато його синів і дочок приречені на животіння, став голосом тих у світі, які голодують. Привід зрозумілий: "Ми, українці, добре знаємо, що таке голод і голодна смерть, а також якою гіркою є самотність помирання на очах збайдужілого і зосередженого на собі світу. Пам’ять про жахи Голодоморів закарбувалася в нашій національній свідомості назавжди. Однак ця пам’ять накладає на нас відповідальність, не лише перед померлими, а й перед сучасниками, які сьогодні на очах в усього світу приречені на подібні муки і страждання, що їх зазнавали наші брати і сестри майже століття тому. Можливо, наш народ, пройшовши такі страшні випробування, має від Бога особливу місію і завдання пробуджувати сумління людства та поодиноких осіб, щоб вони перейнялися ганебним явищем голоду у світі і робили все, аби усунути ці страждання слабких та незахищених братів і сестер, ставши їхнім голосом і простягнувши їм помічну, солідарну руку". На різні спектакулярні способи можна виявляти свою любов до Христа:  величезними статуями, ще більшими хрестами, копіюванням будівель зі Святої землі. А і так вирішальним буде:" що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили"(Мт 25, 40).

Між правдою й істиною

В Лекції Свободи пам’яті Сашка Кривенка, яку львівський історик Ярослав Грицак зачитав 26 вересня 2019 року, пролунала похвала української мови, в якій «існує розрізнення між правдою й істиною. Того розрізнення немає в англійській, італійській, ідиші, німецькій, польській, французькій». На думку Грицака «ототожнення істини й правди є гріхом, в який впала європейська інтелектуальна традиція у XIX ст. І цей гріх називався позитивізмом: віри, яка заперечувала вартість богослов'я як науки, бо наука має займатися лише тим, що можна емпірично зверифікувати – тобто базуватися на позитивному знанні. Відповідно, Грушевський міг написати у передмові до своєї «Історії України-Русі» цитату з Євангелія від Іоанна „Пізнайте істину, і істина визволить вас” (Іо. 8,32)». 

На сайті zвruc.eu, котрий помістив цю лекцію, в коментарях я написав: «Ален Безансона в "Святій Русі", в розділі "Православ'я", також звертає увагу на два слова, які в російській мові є десигнатом правди. Наведу фрагмент з польського видання: "Istyna jest czymś mniej dostojnym niż pravda. Nie mają większego znaczenia zniekształcenia tej prawdy potocznej, istyny, gdyż ponad nią lśni pravda jako schronienie. To właśnie pozwala Rosjanom kłamać szczerze, z całego serca (co często zauważają cudzoziemcy) Nie wiadomo, gdzie leży prawda, ponieważ zgodność słów z rzeczywistością taką, jaka ona jest i jak się wydarzyła, czyli to, co powszechnie nazywamy prawdą, może być zapisane całkiem inaczej w rejestrze innej, bardziej wzniosłej prawdy. Znajduje się ona w miejscach niedostępnych dla tego, kogo się okłamuje. Niedostępnych również dla kłamiącego. Jest wartością wirtualną i w rzeczywistości nieosiągalną. To właśnie tutaj - jeżeli moja hipoteza jest słuszna - tkwi korzeń tego rozdwojenia rzeczywistości i kłamstwa ontologicznego, o którym mówiłem poprzednio" ("Święta Ruś", Teologia Polityczna, Warszawa 2012, s. 36)».

 

Сьогодні коментар знайомого з фейсбука повів мене на блог Юрія Попченка, перекладача, котрий аналізує новий переклад Біблії здійснений єромонахом Рафаїлом Турконяком. Ішлося про «грецьке слово ἀλήθεια. В українській мові йому відповідають два слова – „істина” і „правда”». За словником української мови, зацитованим блогером, істина це: 1.Достовірне знання про об’єктивну дійсність у свідомості людей. 2. Ідеал пізнання, коли мислиме збігається з дійсністю і є правильне розуміння об’єктивної дійсності та знання про неї. 3. Положення, твердження, судження, перевірені практикою, досвідом. Словникове визначення правди зате коротке: «Те, що відповідає дійсності». Попченко критикує непослідовність Турконяка, протиставляючи це своєму власному Новому українському перекладові, в якому грецьке ἀλήθεια перекладається послідовно. 

Думка Грицака про відсутність відповідника «істини» в польській мові не зовсім коректна. Вавжинєц Римкєвич, перекладач творів Мартина Гайдегера, в «Словнику понять філософії Гайдегера» помістив слово «IŚCIZNA, die Wahrheit ». Читаємо там, що  «słowo „iścizna” jest dawnym, polskim słowem określającym prawdę rzeczywistą albo rzeczywistość prawdziwą. Oznacza ono, podaje Linde: 1. „istą prawdę, rzetelność”; [...]Słowo „iścizna” znikło z języka, wyparte przez słowo „prawda”. Pozostał po nim jedynie przymiotnik „istny” albo „isty” (ten chłopiec, można powiedzieć, to istny diabeł) oraz czasowniki „uiścić” (opłatę) i „ziścić się” (kiedy mówimy o marzeniach)». Римкєвич пояснює, що «słowo „iścizna” w znaczeniu „prawdy rzeczywistej” znikło nie tylko z polszczyzny, lecz także ze wszystkich języków zachodniosłowiańskich. We współczesnym słowackim istina znaczy „kapitał stały”. To słowo zachowało się natomiast w językach południowosłowiańskich i wschodniosłowiańskich. Rosjanie mówią: истина, po ukraińsku można powiedzieć, że Істина, тобто квінтесенція Правди! – Iścizna jest kwintesencją Prawdy! To zanikanie słowa „iścizna” odpowiada dokładnie zjawisku, które widzi w niemieckim Heidegger. Słowo Wahrheit oznacza die Richtigkeit. Iścizna została zastąpiona przez prawdę. Żeby więc przełożyć Heideggera na polski, trzeba przywrócić słowo „iścizna” naszemu myśleniu i pojmowaniu rzeczywistości».

Виходить, що південні і східні слов’яни повинні радіти, що їхні мови є так багатими. Але це не так просто. Для Безансона наявність «правди» і «істини» дає підставу росіянам «брехати щиро, з цілого серця». Інший західний європеєць, Ганс Боланд, відомий  нідерландський філолог-славіст, в книжці «Моя російська душа», написаній після кількох років проживання в Росії, аналізує особливості російської мови. Її ідіосинкразії не перестають його дивувати: «До найбільш божевільного мудрагельства нашого індоєвропейського небожа належить синонімічна пара „истина-правда”. Обидва іменники означають правду. Різниця між ними в тому, що „истина” вживається на означення правди у християнстві, а „правда” – правди комунізму. Хто здатен вигадати геніальніший метод, щоб поміняти місцями правду і брехню?». 

Як видно, добрі знавці Сходу в питанні значення слів доходять до протилежних висновків. Для Безансона «правда» є неосяжною, віртуальною цінністю, Боланду вона асоціюється з забріханістю комунізму. 

Найкращим виходом був би мабуть компроміс. Німці, поляки з іншими західними слов’янами, хай привертають слово «iścizna» коли треба перекласти праці Гайдегера, а південні і східні слов’яни хай виберуть одне з двох – правду або істину – для всіх сфер життя. Бо інакше діагнозоване Безансоном роздвоєння дійсності і онтологічна брехня ніколи в них не щезнуть.

Дев'ять місяців

Дев’ять місяців. Виявляється, що рішення залишитися в Польщі або шукати заможнішу країну ЄС для життя у випадку українських іммігрантів подібне до вагітності. Стільки часу постійного проживання в Польщі потрібно, щоб перестати пов’язувати своє майбутнє з Україною.

На початку вересня у Львові, в рамках Дні Українського католицького університету соціологи цього вишу представили результати дослідження  «Виклики сучасної міграції: українська спільнота в Польщі», яке провели в березні цього року по великих містах Польщі і їхніх околицях. Опитано 3415 респондентів. Єдина згадка про цю презентацію, авторства Ігора Тимоця, з’явилася на порталі polukr.net. Хочеться вірити, що УКУ-івський захід був тільки «прапрем’єрою» детального і відкритого для загалу представлення вислідів дослідження. Це потрібно всім, кому не байдужа доля більше мільйона мігрантів з України у Польщі. Також УГКЦ, бо близько 30% мігрантів – греко-католики.

У травні 2018 року в Києві Міжнародний фонд «Відродження» та Фонд ім. Стефана Баторія з Польщі провели спільний Форум «Україна-Польща». У рамках Форуму відбулась дискусія «Українці у Польщі: біженці, мігранти чи „відтік мізків”?». Підставою для дискусії був рапорт виготовлений Мартою Ярошевич з польського Центру східних досліджень і Оленою Малиновською з українського Національного центру стратегічних досліджень під назвою «Чи є сучасна міграція з України до Польщі (не)тривалим явищем?». У «Головних тезах» рапорту читаємо, що «на відміну від міграції до інших країн ЄС, українська міграція до Польщі має виразно тимчасовий характер», і що «в інтересах Польщі варто розглянути політику, яка б сприяла довтостроковій міграції як доступному варіанту для тих, хто бажає оселитися в цій країні». Але в наступному пункті мовиться, що «натомість для України вигіднішою видається модель циркулярної міграції, яка не призводить до втрати демографічних ресурсів. Водночас така модель не дає мігрантам змогу повністю скористатися з вигод міграції, прирікаючи їх на маргінальне становище і в країні призначення, і на Батьківщині». 

Минув рік від київського форуму і справа ставлення польської держави до імміграції, трохи в атмосфері скандалу, стала предметом критики (див.  http://bogdanpanczak.blogspot.com/2019/06/panstwo-jako-oddzia-intensywnych-dziaan.html) Романтично звучать слова рапорту з 2018-го року: «Варто подумати, якою має бути інтеграційна політика. Як використовувати багатий (негативний і  позитивний) досвід у цій сфері класичних країн імміграції, таких як країни Західної Європи, США і Канада (мультикультуралізм проти асиміляції, підвищення ролі громад і місцевих органів влади в політиці інтеграції іноземців)?».

Минуло десять місяців і контрапунком до констатації рапорту про «виразно тимчасовий характер» української міграції до Польщі є результат дослідження, згідно з яким: «близько третини опитаних планують залишитися в Польщі назавжди – 31,9%. Ще 14,7% планують переїхати в заможнішу країну ЄС».

Для Перемисько-Варшавської митрополії УГКЦ викликом і шансом є водночас те, що згідно з цьогорічним соціологічним дослідженням в Польщі є/буде сотні тисяч вірних з України, і що «серед тих, хто практикує релігію – більше греко-католиків, ніж православних».