Сиро-малабарські проблеми з поверненням до себе

 

12 листопада 2021-го року, Ернакулам, Індія.  Перед резиденцією Верховного архієпископа, глави Сиро-Малабаської Церкви проходить демонстрація – перша з багатьох в численних місцях – священників і мирян, які не погоджуються на введення в життя постанов Синоду їхньої Церкви від 1999 року щодо  змін в служінні Літургії. Ідеться про часткову делатинізацію. Священник на час звершування Євхаристійної молитви має повертатися versus altare. Під час Літургії Слова і після причастя надалі – за латинським зразком – має бути обернутим versus populum. Протестуючі аргументують, що майже 50 років служителі звершували Літургію повністю versus populum і не слід це змінювати.

2040-ий рік, Західна Україна і багато інших місць, де живуть греко-католики. На вулицях, площах проходять демонстрації священників і мирян, які протестують проти часткової делатинізації літургійного життя їхньої Церкви, яку, втілюючи в життя постанови Другого Ватиканського Собору, вчення Вселенських Архиєреїв, інструкції Конгрегації Східних Церков і свої власні напрацювання, з запізненням почала вводити єрархія цієї колись(нині через потужну еміграцію і послідовно асиміляцію вже ні) найбільшої Східної Католицької Церкви. Протестуючі не погоджуються, щоб замість вервиці в храмах звершували Акафіст, а у Великому пості – і не тільки тоді, бо у відпустових місцях також в  неділі й навіть у Світлому тижні – щоб замість Хресної дороги звершувалась Літургія Ранішеосвячених Дарів чи Акафіст до Страстей Христових. Лунає аргумент: протягом десятиліть під проводом єрархів ми молилися вервицю і звершували Хресні дороги, отож нічого не треба змінювати.

Church fiction? Сиро-малабарські єрархи кількадесять років тому в найчорніших снах певно не бачили того, що проходить біля їхніх резиденцій. Але вистачили два покоління виховані в новому дусі  і –  прощавайте думки про відродження автентичності. УГКЦ в Україні ефективно готує своїх вірних  до того самого, а тих, які емігрують, до швидкої церковної асиміляції.

P.S. В українській мові (станом на 22 листопада) інформацію про сиро-малабарську драму подає лише сайт ведений римськими католиками.  

Пора "деполонізувати" УГКЦ

 

Приповідка «З ким пристаєш таким і будеш» справджується в нашому церковному житті. Від поляків ми перейняли «Шість правд віри» і в наших молитовниках цей сумнівний внесок сусідського богослов’я стоїть перед «Двома головними заповідями любові» (більше тут: http://bogdanpanczak.blogspot.com/2016/09/blog-post.html).  І попри те, що в Катехизмі «Христос – наша Пасха» їх нема, продовжують «формувати»  образ Бога в головах і серцях греко-католиків в інших друкованих виданнях. Від сусідів навчилися говорити про «уділювання» Таїнств, хоч віддавна є авторитетний довідник, який просвічує в мовному полоні сущих - https://nz-theology.ucu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/01/poradnyk.2005.08.pdf?fbclid=IwAR2M1AAGa9ifSgfCgZUWqAnu7gNIZej6xmCJKO_d9FnMYHhSSwMkb6k_Mag На жаль, «Христос – наша Пасха» рясніє «уділюванням» (66, 465, 468, 505, 655).

І свіжа справа. Викликана музичним гуртом з Польщі, якого виступ на тернопільському фестивалі викликав моральну паніку і реакцію, яка притаманна польським католикам.  Того самого дня виходять дві заяви. Одна від імені УГКЦ і ПЦУ в Тернополі, другу підписує виконуючий обов’язки голови Конференції Єпископів РКЦ митрополит львівський. В першій написано про речі, які є «святотацькими», в другій мовиться про серця, які «наповнила біль». Заява латинників подумана по-польськи, і тому редактори Католицького Медіа Центру замінили «молитву винагородження» (польське wynagrodzenia) на «молитву відшкодування». Граматичний стиль першої засмучує.

Східні єрархи закликають організаторів фестивалю «дати собі звіт», римсько-католицький, переносячи церковний modus operandy з сусідньої держави, звертається «до органів державної влади, щоб нагадати про християнське коріння Європейської України», прохаючи їх, щоб стояли «на сторожі тієї культури, яку започаткувало Святе Хрещення Князя Володимира!».

Войцех Млинарський співав «Róbmy swoje», робімо те, що є нашим завданням. Якщо єрархи, єромонахи, єреї і діяльні миряни всіх конфесій стільки енергії і часу витрачатимуть на боротьбу з тими, кому самі мимохіть додають популярності, то забракне їх на головне – органічну працю над тим, про що мовиться в заявах: цінностями нашого народу, християнським корінням України.  

 

 

УГКЦ як музей застарілих латинізмів

 

В літургійному житті нашої Церкви знайдемо приклади ехолалії і ехопраксії. Ідеться про негативні аспекти наслідування: бездумне повторювання чужих слів і автоматичне повторювання чужих дій. Для психологів це доказ емоційної ригідності, невпевненості, слабкої інтелігенції, обмеженої оригінальності і відсутності творчих здібностей. 

Коли почався процес латинізації з’єднаної  з Римом Київської митрополії, то деякі його наслідки в різних сферах її життя мають довге тривання. Є навіть так, що в зреформованій латинській літургії їх нема, а в УГКЦ вони втішаються всіма правами.

В анафорах обидвох Божественних Літургій греко-католицький служитель, вимовляючи в розповіді про встановлення слово «благословив», має благословити хліб і чашу. Очевидний нонсенс, бо Христос не знаменував хліба і чаші знаком хреста, а проказав стандартні благословення – возвеличив Бога за дари. Латинники зі своїх літургійних книг це усунули, а на наших можна вчитися, як виглядали введені Тридентом зміни.

 Замойський синод (1720 р.) ввів свято Dolorosae Beatissime Mariae Virginis, наказуючи святкувати його шістнадцятого дня після Пасхи, і по сьогоднішній день Співстраждання Пресвятої Богородиці (субота після другої неділі по Зісланні Святого Духа)  в календарі УГКЦ є ехом маріології, від якої латинники відійшли, переносячи спомин цього аспекту історії спасіння на день після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста.

Вершиною ехолалії і ехопраксії практикованої в УГКЦ є Хресні дороги, якими моляться в нас (вже не тільки в Україні) в неділі, а навіть у Світлому тижні. В рамках прощі до Української Кальварії – тут також годі втекти від думки про ехопраксію польських сусідів – в неділю 8-го серпня вранці лісовими стежками звершуматиметься Хресна дорога. Східна Католицька Церква, яка в неділю вранці, замість проголошувати в  утрені Христове Воскресіння переносить своїх вірних до Страсної П’ятниці, є сіллю, що втратила смак.