Хресна дорога як шлях. Куди остаточно?

 

У слові в 158-й день війни Блаженніший Святослав говорив про псалми і заохочував, щоб ними молитися, «адже знаємо, що сам Ісус Христос, Пресвята Богородиця і всі ті особи, про яких читаємо у Священному Писанні, також молилися псалмами». Сказав також , «що всі Церкви, які зберегли апостольську традицію, формували молитовне життя своїх спільнот завдяки книзі Псалмів», і «усі наші богослужіння добового кола (вечірня, часи, утреня) розвинулися як моління псалмами». Нагадав, що «в нашому народі завжди вважалося обов’язком знати кілька псалмів напам’ять, зокрема покаянний 50-й («Помилуй мене, Боже») або 90-й («Хто живе у помочі Всевишнього»), які є молитвами-проханнями про Божий захист серед небезпек».

На щорічній Успенській Прощі, вже 68-ій, українські греко-католики США в неділю, 14-го серпня, зустрінуться  в Слотсбурзі. В молитовній програмі є: Вервиця, Божественна Літургія, благословення хворих, Молебень до Богородиці. І те, що стало «візитивкою» українських греко-католиків – Хресна дорога, яку вестимуть Отці Василіяни.

Напередодні молитимуться там греко-католики з Візантійської(Русинської) Католицької Церкви. Їхня програма охоплює Акафіст до Богородиці, Божественну Літургію, благословення хворих, Панахиду, Молебень до Богородиці.

В порівнянні з УГКЦ вони – «восточники». Не відклали до архіву Акафісту, не звершують Хресної дороги.

У слові в 166-й день війни Блаженніший Святослав сказав, що молитва «Богородице Діво» у формі Вервиці стала «найбільш знаною і популярною серед нашого Божого народу молитвою».

Якщо девізантинізація ітиме такими темпами (в Слотсбурзі це почалося в 2008-му - http://bogdanpanczak.blogspot.com/2021/07/blog-post_16.html), то Хресна дорога в неділю стане найбільш знаною і популярною формою святкування українськими греко-католиками Христового воскресіння. Це латинізація? Ні, бо латинський літургіст реагує здивуванням на вістку про Хресну дорогу в неділю. Це літургійно-богословська деформація.

Хресною дорогою з Зарваниці до Слотсбурга

 

Нещодавно з єпископської курії надійшов мейл з додатком, яким було повідомлення від Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ у справах новітніх релігійних рухів і сект про одну євангелізаційну спільноту. Її коріння сягають до сусідньої з Україною держави, до римсько-католицького згромадження богопосвяченого життя. У супровідному листі від нашого митрополита повідомлялося, що нема згоди на діяльність цієї спільноти в Перемисько-Варшавській архиєпархії.

В документі опрацьованому Бюро сформульовано загальний висновок щодо цілого явища «заімпортованих» рухів і спільнот: «стверджуємо факт, що в більшості таких груп бракує, а властиво, відсутнє знання Духовності та Традиції своєї Церкви, тому так легко захоплюються чужими практиками. Рівночасно існує така небезпека, що менше праці треба вкласти в те, щоби зробити кальку якоїсь практики чим відкривати те, що мається в себе».

На закид захоплення чужими практиками і незнання власної духовності очільники згаданої і інших нових спільнот можуть відповісти: а який приклад дає нам Церква, коли, збираючись у паломницьких центрах, молиться Хресною дорогою в неділю? Ось в Зарваниці 17-18 липня, під проводом Отця і Глави УГКЦ, тисячі прочан можуть о год. 00.30, вже в день спомину Воскресіння Христового, звершити цю страсну молитву.

Перенесімося за океан, до США. Кожного року кілка тисяч паломників прибуває до Слотсбурга, щоб в місці, де існує монастир Сестер Служебниць, в суботу-неділю найближчі до 15 серпня, святкувати Успення Пресвятої Богородиці. До 2007 року це відбувалося згідно з логікою християнської історії спасіння. У 2008 році вперше це святкування поповнилось внеском сучасної греко-католицької духовності, безперечно під впливом іммігрантів з четвертої хвилі. В неділю о год. 14.00 була Хресна дорога.

Куди поведе нашу Церкву, східну католицьку, яку Вселенська Церква голосом Другого ватиканського собору і послідовного післясоборового вчення хоче бачити вірною своїй східнохристиянській тотожності, шлях калькуання чужих літургійних практик і духовності?

 

 

 

 

Перемішання

Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984) в есе «Що робити?» критикував перемішання церковної і політичної сфер в українському суспільному побуті. На його думку, «таке змішання не виходить на здоров’я ні одній, ні другій царині». Тому в українських Церквах «так мало справжнього одуховлення та  богословської мислі», а псевдорелігійний кольорит, що ним прикрашують себе партії, «зовсім не причиняється до їх уморальнення, але зате обтяжує їх зайвою відповідальністю за речі, до яких їм було б краще взагалі не втручатися». 

Університети не пасуть задніх. Конкретно ідеться про Прикарпатський національний. З його ініціативи на гору Піп Іван, де спільно з Варшавським університетом відбудовують астрономічну обсерваторію, спорудять екуменічну Хресну дорогу. Стації, читаємо в офіційному повідомленні, «у вигляді камінних бриль у зріст людини із вмонтованими у них таблицями відображатимуть останні моменти життя Ісуса Христа на його шляху до Голгофи». В ректора прикарпатського вишу уроки гомілетики могли б брати ректори духовних семінарій: «Ця Хресна дорога сприятиме взаєморозумінню між християнами різних конфесій та робиться для всіх людей, аби їх сходження до вершини Чорногори, яка є давнім святилищем, супроводжувалося відпочинком та молитвою біля стацій, роздумами про Христове Воскресіння. Хочемо таким чином подарувати всім відвідувачам нашої Обсерваторії радість та віру. Насамперед, віру кожного в себе! Впевнений, що Хресна дорога, яку ми створимо, відкриє кожному, хто її пройде до кінця, нові горизонти і додасть сил для подолання життєвих вершин!». 

Це не перша Хресна дорога, яка веде на вершину гори. Коли оглядаю фільм з відкриття стації Хресної дороги на найвищу гору Дрогобиччини, вже не викликає в мене здивування мистецький кітч і стилевий еклектизм, але висловлене мирянкою прагнення, щоб та «Хресна дорога стала колись українською Меккою для багатьох прочан нашої України». 

Сьогодні віддання свята Вознесіння. В шостій пісні канону утрені ми чули: «Чому червоні ризи у Того, Хто з’єднався з грубою плоттю? – святі ангели, дивлячись на Христа, взивали. Він носить образ Божественних чесних страждань». 

Східне християнство, пасхальне за визначенням, не забуває про страсті.  Воскреслий і прославлений Христос, згідно з євангельськими розповідями, має на тілі рани. Але це вже сліди страждань, які зцілені воскресінням, і з перспективи перемоги над смертю споглядаємо їх в літургійних текстах. 

Це великий виклик, як показує галицька великопосна практика, не тільки для греко-католиків. Що робити, щоб до роздумиів про Христове Воскресіння українського християнина спонукали не стації Хресної дороги, але літургійне життя традиції, в якій його охрестили? Поки що буває так, що позичена від латинників Хресна дорога має стати місцем, яке є символом для мусульман.