niedziela, 15 września 2013

Доступність досконалості

Американський дослідник християнської традиції Ярослав Пелікан пригадує своє перебування у бенедиктинському монастирі невдовзі після скасування правила ведення щоденної служби латиною: «Один із поважних віком братів, який знав латину не дуже добре, але читав нею псалтир від часів послушництва, тепер намагався дати раду псалмам англійською. За мого перебування брати дісталися 137 Псалма(136 Псалом за Вульгатою), який латиною назиавється Super Flumina Babylonis. Завершує його рядок «Beatus, qui tenebit ed allidet parvulos tuos ad petram!», який перекладається так: «Блажен, хто ухопить і порозбиває об скелю твої немовлята!» Коли бідолашний старий чернець таки збагнув, про що молив Всевишнього усі ці роки, його затрясло». В 12-у Неділю після П‘ятдесятниці християн візантійської традиції також повинно затрясти.
Від усвідомлення, що те, що для багатого юнака було пропозицією, заохотою («Якщо хочеш»), для них є потребою, даром, про який просять Бога в кожній літургійній молитві: «Дня всього досконалого...у Господа просім». І не може дивувати, що прохання про досконалість є насущною молитвою Церкви. «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий»(Мт 5, 48) – закликає Ісус у Нагірній проповіді, конституції християнства.
А чи це можливе? Тиждень тому Ісус заохочував, щоб завжди прощати, в Нагірній проповіді кличе до досконалості, за мірою самого Отця. Не вимагав він речей нездійсненних. Якщо людину створено на образ Божий, то здатна вона уподібнитись до первовзору, хоч як неймовірно тяжко прощати своїм ворогам і ділитися приватним з іншими.
З розмови з юнаком однозначно виникає, що християнство не вичерпується життям за заповідями. То замало бути чесним, не порушувати закону, не кривдити інших. Треба не тільки уникати зла; конче потрібно творити добро.
Я не Біль Гейтс, ані Ворен Бафет. У мене нема десятків мільярдів доларів, щоб, як зробили це вони, бодай половину віддати бідним – скажемо разом з мільярдами людей на землі. То досконалість нам не світить? Якщо вона нерозривно пов‘язана з майном, то мало хто може бути досконалим. Але у неї є друге ім‘я, прекрасний синонім. В паралельному до Нагірної проповіді в Матея місці в Євангелії від Луки Ісус закликає: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний»(Лк 6,36). Досконалість полягає в милосерді. Досконалим може бути кожен бідний, безробітний, безхатченко. Непотрібні ні мільярди, ні мільйони, ані навіть пів долара. Вистачить серце.
В сьогоднішому апостолі ми почули компендіум правди про Воскресіння Христа, найперші слова, з якими апостоли йшли у світ. На фундаметі Воскресіння побудована наша віра. А за нею мала б іти практика життя, яке полягає у спільноті і солідарності з іншими: «Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе; бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати». Климентій Олександрійській, коментуючи розмову юнака з Ісусом, пригадує, що від Матея і Закхея – злих і багатих – Спаситель не вимагав продати все і дати бідним. Христос «ввів правильний спосіб користування майном, кладучи край несправедливому». Закхея похвалив – «сьогодні на цей дім зійшло спасіння»(Лк 19,9) – хоч не зрікся він всього свого майна. А головне – «наказує їм жити у спільноті: напоїти спрагненого, дати хліб голодному, прийняти безхатченка». А того не можна робити постійно, раз позбувшись усього майна. Багатство є знаряддям – «вмієш послуговуватись ним спаведливо, служить воно справедливості; вживає його хтось несправедливо, стає слугою несправедливості».
Правило молитви є правилом віри – проголошує давня аксіома. Як молимося, так віруємо. «Пересічним українцем, який вважає себе за православного, церковне богослужіння сприймається як щось езотеричне, відірване від реального світу» – вболіває архиєпископ Ігор Ісіченко, і в дусі екуменізму скажемо, що це стосується не тільки православних. За молитвою і вірою має йти діяння – lex orandi, lex credendi, lex agendi. Просимо Бога, як бенедиктинський брат, «усі ці роки» про день, інакше –  життя, досконале, але якщо не віримо в реальність зв‘язку молитви з життям, нашого світу не змінимо. І тоді повсякчасно актуальними будуть слова колишнього президента України Кучми, який сказав на інаугурації навчального року в Дпіпропетровському університеті, що  «не знає жодної православної країни, яка процвітає». Схід не приречений загнивати. Має доступ до джерел відродження. Воно можливе.

Brak komentarzy:

Prześlij komentarz