В сьому Неділю по Зісланні Святого Духа маємо нагоду почути біблійні,
новозавітні джерела нашої літургійної молитви. «Помилуй нас, сину Давидів» –
кличуть сліпці, які пустилися слідом за Ісусом (Мт 9, 27). «Ми, сильні, мусимо
нести немочі безсильних»(Рим 15, 1) – цей заклик апостола народів знайшов
відгук у словах «самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові
віддаймо». «Щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого
Ісуса Христа»(Рим 15, 6) – майже дослівною цитатою цього фрагменту закінчуються анафори Літургій Івана
Золотоустого і Василія Великого. Апостол Павло пояснює римлянам і нам, що «все,
що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через
терпеливість й утіху, про які нас навчають Писання»(Рим 15, 4).
Яку науку несе «помилуй нас» сліпців? «Киріє, елейсон», яке небезпечно
легко може у нас стати машинальною відповіддю на заклик до молитви, є благанням
про зір, про здатність бачити. Це слова, які зродила віра в те, що Ісус може
допомогти. «Сліпі прозріли тому, що увірували, а не тому увірували, що
прозріли, з чого пливе висновок, що вірою треба заслужити на те, що проситься,
а не вірити завдяки отриманим дарам» – вчить св. Іларій з Пуатьє. Ісус може,
але не мусить допомогти людині так, як їй це здається потрібним. Довге,
щасливе, безтурботне життя – не про це молимось в єктеніях: «щоб визволитись
нам від усякої скорби, гніву й нужди» і в анафорах: «щоб у мирі, цілі, чесні,
здорові довголітньо правильно навчали слово твоєї істини»? А що робити, коли в
житті безліч турбот, смертоносний гнів або діагноз невиліковної хвороби у
молодої людини? Іван Золотоустий пояснює наявність чудес в часах ранньої Церкви
тим, що тодішні люди були ще дітьми поганського минулого – «вони не знали
духовних дібр ані благодаті Святого Духа, яку видно тільки у вірі. Тому діялись
чудеса». Сам про себе заявляє: «Не потребую чудес. Чому? Бо вмію і без них
вірити в Бога. Хто є невірний, потребує знаку; я вірую і не потребую ані дару,
ані знаку. Хоч не говорю мовами, то знаю, що я очищений з гріхів». Апостол
Павло називає Господа Богом «терпеливості й утіхи»(Рим 15,5). Бути терпеливим і
не зневірюватись тоді, коли ні дару, ні знаку, крім невидимої благодаті – ось
вершина християнської праведності, яку можна вимолити постійним «Господи,
помилуй» і вистраждати несінням свого хреста.
Коли Павло писав «ми, сильні», християни були далеко не елітою тогочасних
суспільств. В 1-му Посланні до Корінтян він щиро охаракткеризував стан
тодішньої Церкви: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не
багато сильних, не багато благородних»( 1 Кор 1, 26). Перші три століття
християнства творили саме такі люди: кволі за критеріями філософської мудрості,
слабкі за значущістю у суспільстві, здебільшого плебс. І попри те, продовжує
апостол народів, «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне
світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було,
щоб знівечити те, що було, щоб жодне тіло не величалося перед Богом»(1 Кор
1,27-29). Сила, якою володіють християни, є отже чимось, що треба вимірювати
іншими критеріями. Можна бути людиною без диплому престижного вишу, позбавленою
впливів, з селянсько-робітничим походженням, і все-таки заслуговувати на звання
«сильного». Чим? Любов‘ю, бо «коли ми любимо один одного, то Бог у нас
перебуває, і його любов у нас досконала»(1 Ів 4,12). Ця досконала любов
виявляється на різні способи. Цивілізація інспірована християнством надала їм
згодом загальне ім‘я «солідарність». Вона може бути духовною, моральною, але,
якщо це можливо, мусить бути матеріальною: «коли хтось має достатки цього світу
і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа
може перебувати в ньому? Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і
правдою»(1 Ів 3,17).
Останні місяці показали здатність українців різних конфесій і непричетних
до жодної з Церков любити ділом і правдою. Майданівці розстріляні снайперами,
військовослужбовці, яких вбивали в час перемир‘я і човники, які замість ковбаси
несли з Польщі бронежитети і каски, записались в історії визвольних змагань за право
жити в демократичній державі. Важливо, щоб героїчний подвиг періоду
протистояння перетворився на прозаїчну витривалість часів будування.
(«Благовіст», 8/2014)
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz