Батьки нашого воцерковлення

Батьки нашого воцерковлення

У квітні цього року, з нагоди Дня матері, Блаженніший Святослав написав Лист до дорогих матерів священиків, які служать в Українській Греко-Католицькій Церкві у світі. В теплих, сердечних словах, з особистими акцентами, Глава нашої Церкви дякував матерям за їхній внесок у народження покликання, возвеличував їх за наполегливу молитву і утішав тих, чиї сини працюють далеко від рідного дому. Може наступного року або колись пізніше лист від Патріярха отримають також батьки священиків? На жаль, не візьмуть його до своїх рук Омелян Сорока і Андрій Костів. В листі Блаженнішого Святослава є однак фрагмент, який предивним способом стосується батьків отця Андрія Сороки і  отця Мирослава Костіва.

Наш Первоєрарх пише про роль матері у передачі віри своєму синові, «якого за кожної можливості приводить до парафіяльної церкви на богослужіння». Обидва покійні батьки зробили неоціненний внесок у життя своїх парафіяльних спільнот. Андрій Костів встиг ще на рідних землях повчитися дяківського мистецтва і коли в половині сімдесятих років у Слупську почалися наші відправи було кому покерувати співом. А це мало неабияке психологічне значення для новоорганізованої спільноти, яка, хоч бездомна і змушена просити про притулок, від самого початку заявляла про себе гармонійним співом. Пан Андрій служив своїм талантом слупській парафії протягом кільканадцяти років. Завдяки ньому богослужіння, хоч у чужому храмі, було подією , яка творила Церкву і сприяла покликанням.

Завдяки невтомному трудові Омеляна Сороки чужий храм, зруйнований і осквернюваний через довгі післявоєнні десятиліття, став візитівкою греко-католицького Гурова Ілавецького. Отець Юліян Гбур, приймаючи не всіма підтримане рішення перейняти потужний протестантський храм, знав, що може покластися на своїх близьких – сестру Юлію і швагра Омеляна. Як фахівець-будівельник, надзвичайно докладний і солідний, пан Омелян лишив по собі у Гурові тривкий слід. Так само незабутні будуть його скромність, несміливість у контактах з численними в парафіяльній хаті гістьми ззовні, і водночас сердечність для тих, хто на Шопена 17 розділяв з покійним владикою Гбуром і Сороками дах і стіл.

Дружинам покійних, отцям Андрієві і Мирославові, всім дітям пана Андрія, цілим родинам висловлюю співчуття. У жовтні, коли почнеться навчальний рік, в семінарійній каплиці відправимо за покійних Парастас. Співом, яким жив Андрій, перед іконостасом намальованим тим самим митцем, якому в Гурові допомагав прикрашувати церкву Омелян, проситимемо про вічне життя для цих батьків. А кожного дня молитимемось, щоб не забракло матерів, які своїх дітей «за кожної можливості приводить до парафіяльної церкви на богослужіння».