Демони і небо

23 неділя по Зісланні Святого Духа, як і 5-та, це день літургійного року, в якому не один священнослужитель Церков візантійської традиції трохи заздрить римсько-католицьким братам. На відміну від першої, в якій читається Євангеліє про зцілення біснуватих /біснуватого в дві неділі (в 5-ту –  Мт 8,28-31, в 23-ту – Лк 8, 26-39), латинники не чують про це в жодну неділю, лише в будні – в середу 13-го тижня (Мт 8,28-34) року А і в понеділок 5-го тижня (Мк 5, 1-20) року В. Перед східним проповідником – обов‘язок/радість проповіді про демонів посланих в свиней. Римський не є до цього зобов‘язаний, але з настанням своєрідного душпастирського демоноцентризму багато-хто мабуть це робить. Люблінський священик середнього покоління, який брав участь у реколекціях ведених у Польщі відомим колишнім італійським екзорцистом, констатував, що молоді священики палають бажанням боротьби з демонами.

Зі свого боку старший священик, багатолітній колишній екзорцист люблінської архідієцезії каже, що кількість дійсних одержимостей не змінилася протягом останніх років, а більшість з-посеред дедалі зростаючого числа тих, хто шукає або для кого шукають допомоги екзорциста, потребують втручання лікарів.

Візантійська Церква не тільки у дві неділі пригадує вірним про Христову владу над нечистими духами. Колись робила це постійно, завжди в найважливішому моменті свого молитовного спілкування з Богом – у Божественній Літургії. В анафорі Літургії св. Василія Великого, яка у першому тисячолітті була її головною Євхаристією, є прохання: «навіжених нечистими духами звільни». Анафору читалося вголос, отож прохання про звільнення від нечистих духів чули всі. Було це одне з багатьох прохань, річ, так би мовити, звичайна, щоденна, як просьба плавати з плаваючими, вдовицям стати на поміч, сиріт захистити, недужих вилікувати.

У 23-ту неділю особливо відчуваємо правдивість сформулювання про «вже і ще ні» здійснення Божого задуму спасіння. З одного боку апостол Павло сповіщає нас, що ми благодаттю вже спасені. Що Бог разом з Христом воскресив нас і «посадовив на небі» у ньому, щоб «у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство  своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі»(Еф 2, 6-7). З другого, чуємо про бідного чоловіка, який ходить нагий, мешкає по гробницях, а демон гонить його по пустині. І так як тоді, сьогодні є люди, яким не до вподоби, що хтось рятує нещасного. Бо повернення до людської гідності одного біснуватого для них означало втрату маєтку – їхні свині потопилися. Просять Ісуса, щоб відійшов, бо допомога іншим знедоленим також може призвести до економічних збитків для них, а в їхній єрархії цінностей матеріальні блага стоять вище від гідності і щастя інших людей.

 Спостерігаючи за тим, що діється у світі, далекому і близькому, і тому найближчому серцю, треба молитися словами анафори св. Василія Великого: «Помя‘ни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство; добрих у благості зберегти, лукавих добрими вчини твоєю благодаттю».