(Приспішено,
через особливості Уставу, вже 16 січня почались служби Богоявлення.
Прийде момент
водосвячення і... Нижче подається стаття з 2012 р., з сайту seminarija.pl .
Також як доказ, що критиковане галицьким публіцистом «Мракобісся, кіч і магія»
церковного життя не промовчується)
В богословській літературі часто цитується, сформульоване одним німецьким екзегетом,
визначення Євангелія: це – розповідь про Страсті, якій передує довгий вступ. Це
відповідає дійсності – апостоли йшли у світ з проповіддю про перемогу Христа
над смертю, бо християнство є релігією воскресіння. Апостол Павло в першому
посланні до Корінтян написав: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв
був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що
воскрес третього дня за Писанням»(15, 3-4). Не народження у вифлеємському
вертепі, не обрізання на восьмий день, навіть не хрещення в Йордані і
переображення на Таворській горі, але Христова смерть і перемога над нею були
тою новиною, яка не дозволяла учням Назарянина мовчати. Все інше додано згодом,
як вступ до того нечуваного, небаченого, що перевершувало людську уяву і
сподівання – воскресіння Христа з мертвих.
У слов`ян,
в результаті свідомого рішення їхніх апостолів Кирила і Методія, вже сам
початок публічної діяльності Христа передвіщає її фінал, є прообразом Страстей.
Грецьке баптісма, яке буквально
означає погруження, купіль вони віддають слов`янським крьштение, від крьстъ. Приймаючи хрещення від
Івана, Христос таїнственно вже входить на хресне дерево. Глибину того що сталося в Йордані Церква
старається висловити у молитвах Чину великого водосвяття. «Днесь облаки з небес
росять дощ правди для людства. Днесь рай відкривається людям і сонце правди
осяюється нам. Днесь ми від тьми визволилися і світлом богорозуміння
озорюємося. Днесь Владика до хрещення поспішає, щоб возвести людство до висот.
Днесь неприклонний своєму рабові приклоняється, щоб нас від рабства визволити».
Можна б продовжувати цей перелік, але це було б укладанням обвинувального висновку.
Празник Богоявлення є вершиною наших «успіхів» у маргіналізації найістотнішого
і переоціненні другорядного. В Тернополі, як повідомляють мас-медіа, вирішили
«осучаснити давню йорданську традицію».Як? Дуже прагматично: «Освятили всю воду
міста одним махом. На водозабірних станціях. Біля люка священики відправили
службу, занурили хрест до відра з водою і окропили нею тридцять тисяч літрів
питної води. Тепер водогоном у кожен кран, до кожної оселі струмує свята вода».
В люблінській семінарії професор канонічного права розвеселяв втомлених
студентів таким казусом: що станеться, коли якийсь священик, проходячи повз
пекарню, прокаже слова встановлення Євхаристії? Треба надіятись, що милосердний
Бог убереже тернопільських служителів перед подальшим «осучасненням» давніх
традицій. Хоч як цінними і спасительними не були б (і є) пиття йорданської води
і благословення нею, хоч як спектакулярною і видовищною не була б (і тільки тим
є) купіль у крижаній воді, все це – тінь супроти того, що є джерелом і вершиною
християнського життя – Літургії, Євхаристії, в якій, як вчить Катехизм УГКЦ
«причащаємося Божества Ісуса». Йорданська альтернатива дуже проста: дощ правди
або ковток магії. Від вибору залежить майбутнє нашого християнства.
20.01.2012
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz