Що традиція з`єднала, УГКЦ розлучає

На свято Благовіщення наберуть чинності канони партикулярного права УГКЦ. З цього моменту, згідно з каноном  104, Чин заручин буде можна звершувати окремо від Чину вінчання, які разом складають «Чин таїнства Подружжя, відповідно до літургійних книг». Період між двома (Таїнствами?) «не повинен перевищувати шести місяців». Про проблему я вже писав - http://www.bogdanpanczak.blogspot.com/2014/05/blog-post.html

Один з найкращих сучасних візантійських каноністів,владика Дімітріос Салахас, написав ( «Іl Sacramento del matrimonio nel Nuovo Diritto Canonico delle Chiese orientali”,Edizioni Dehoniane, Roma 1994), що «заручини в різних східних традиціях –  це не  проста юридична обіцянка чи звичайна формальність в перспективі укладення подружжя, а перший момент введення в подружнє життя, в священний обов‘язок вірності в перспективі звершення Таїнства подружжя».

Кир Дімітріос, обговорюючи другий параграф кан. 782 Кодексу Канонів Східних Церков («Обіцянка одружитись не дає підстави виступити із скаргою, яка б вимагала одруження; дає, однак, підставу вимагати відшкодування витрат, якщо такі мали місце»), констатує, що «юридична дія задля відшкодування витрат могла б бути здійснена перед цивільним суддею».

Від Благовіщення тверезий підхід до життя вимагає, щоб очікувати  такого: молоді, з, притаманною Галичанам помпою, заручені в храмі парохом молодої – що остаточно не повінчалися – опиняються в суді. Сторона, яка – пише Салахас – « в перспективі подружжя пішла на величезні витрати і економічні жертви», вимагає відшкодування. На свідка, самозрозуміло, кличуть пароха. Таких проблем бракує ще Церкві в Україні?

Таїнства в нашому партикулярному праві «уділяється»(напр.: «Забороняється уділяти святе таїнство Покаяння у святилищі, хіба що обставини місця і часу дораджують щось інше»). А від багатьох років найсерйозніша наукова установа УГКЦ рекомендує: «Про літургійну відправу святих таїнств переважно говоримо  як про їх звершення:  „Священик звершив таїнство вінчання”...Запозичене з латинської сакраментології поняття уділювання святих таїнств наражається на предметизоване поняття таїнства (замість поняття  таїнства як священнодії) і  на  клерикальне розуміння відправи ,мовби священик щось уділяє вірним» (http://www.christusimperat.org/bibl/poradnyk.2005.08.pdf). Прикрий парадокс – документ, який має свідчити про відродження в УГКЦ її східної традиції, промовляє західними категоріями.

Фахівців дивує процедура оприлюднення партикулярного права, зігнорування vacatio legis. Складається враження, що Блаженнішого Святослава поставлено перед доконаним фактом. Як у Львові, коли своїм авторитетом підтверджував «оригінал» Лиця Христа з... XIV століття.

.