Талант любові

Хоч справа біженців і iмігрантів з північної Африки і Близького Сходу полонила увагу людей в Європі, то український аспект є також присутній в публічному дискурсі, насамперед в Польщі. З уст високопосадовців і інтелектуальних авторитетів чути нісенітниці про сотні тисяч, а то й мільйон «українських біженців», яких прийняли над Віслою. Один професор соціології бачить просту розв‘язку польських дилем: «Демографічну проблему Польщі можна вирішити раціональною – подекуди цинічною – іміграційною політикою». «Селективною?» – питає журналістка. «Так. Ми повинні висококваліфіковані кадри брати з Білорусі і України та з поцілуванням руки давати їм громадянство» – відповідає варшавський вчений.  

В історичній перспективі української еміграції це все-таки прогрес. Висококваліфіковані, слід припускати, мали б тут працювати за фахом. Євген Маланюк писав у 1961 році з Нью-Йорку до своєї знайомої в Польщі:  «А вже про милих землячків бракує слів: від балю до балю – самі „імпрези” з бенькетами та їдженням курей. Не думає ніхто. А ті, що могли б думати, – мусять шарувати підлоги або сидіти і сліпити очі над чужими проєктами». 

До слова і процедури селекції мігрантам треба звикати. Але не можна дозволяти себе деградувати. На острові Еліс коло Нью-Йорку є музей, створений на місці табору, в якому тримали імігрантів. Тут вони проходили медичний огляд, який охоплював також оцінку інтелектуальних здібностей. США не хотіли хворих і недоумкуватих. Серед експонатів в музеї є також запис кваліфікаційної співбесіди. Молоду єврейку зі східної Європи питають, чи замітаючи сходи, вона буде йти згори вниз, чи від низу вгору. «Я не приїхала до Америки замітати сходи» – резолютно відповіла дівчина. З такою самою сміливістю її співбрати пів століття пізніше будували свою державу, яка стала настільки успішною, що сьогодні євреї не мусять в пошуках праці проходити селекції в інших державах.

Еміграція дає шанс на успіх. Цінний, неповторний. Завжди, однак, буде це успіх конкретної людини досягнутий в контексті іншої країни, іншого народу. Часом чути, що Стів Джобс мав сирійське коріння, але хто асоціює Apple з Сирією? В книзі Одкровення читаємо про Небесний Єрусалим, що «Брами його не замикитимуться вдень, ночі ж там не буде. І принесуть славу і честь народів до нього»(Одкр 21, 25-26).  Що принесуть сирійці, мешканці Лівії і інших країн в стані розпаду? З чим прийдуть українці?

Іван Золотоустий, коментуючи Євангеліє з 16-ї неділі по зісланні Святого Духа (Мт 25, 14-30), вчить: «Ніщо не є так миле Богові, як життя для добра загалу». А коментар попреднього розділу закінчує ще вагомішим повчанням: «Не можна бути спасенним, не турбуючись про спільне добро». 

Апостол 16-ї неділі співзвучний з Євангелієм. Заклику, «щоб благодаті Божої не приймати марно»(2Кор 6, 1) не розумів слуга, який закопав доручений йому талант. Дар був величезний (1 талант = 34 кілограми золота аба срібла), довіра пана безмежна, а час на орудування капіталом відповідно тривалий. Він не хотів. Боявся, бо мав фальшивий образ Бога. Царство Боже, тобто Боже панування над світом не є справою майбутнього. Ісус «проповідує просто Бога, який здатний діяти конкретно в світі та в історії і діє саме тепер»(Бенедикт XVI). Його співробітники, а так називає себе Павло, не можуть ухилятися від праці і відповідальності, а навіть від ризику. Талантів не можна закопувати зі страху перед невдачею. Але як розпізнати талант? Чи є єрархія талантів? Можна не мати жодного? 

Серед репортажів надрукованих в останніх місяцях «Тигодніком Повшхехним» є також текст про психіятричний шпиталь у Сватові, що недалеко від зони АТО. Одним з пацієнтів з Ярослав, молодий хлопець зі Станиці Луганської. Родині шкода було їжі для нього, отож опинився він в лікарні. Коли почались обстріли Станиці, Ярослав хотів сконтактуватись з близькими, але вони вікидали дзвінки. Врешті відповіли: «Ніхто, дебілю, не хоче розмовляти з тобою. Вже більше не телефонуй». Відтоді Ярослав плаче і звинувачує себе у кризі відносин з родиною. Розраду знаходить в поезії. Коли було йому дуже сумно, написав цей вірш:

«Не забороняйте мені кохати, дуже вас прошу.

Адже згубити чиєсь серце не надто важко.

Як маю жити з розбитим серцем і навіщо.

Не забороняйте мені кохати.

Хай навіть зроблю помилку і впаду на дно.

І сто разів обшпарюсь.

Благаю з цілого серця.

Не забороняйте мені кохати.

Не чекайте моєї смерті».

Ярослав залюбки допомагає медсестрам. Хоче стати реабілітантом, щоб лікувати інвалідів. Чому? «Щоб врешті бути комусь потрібним» – відповідає. 

Апостол Павло закінчує сьогодні апологію словами, що виявив себе як бідний, що багатьох збагачує; як той, що нічого не має, а все посідає (2Кор 6,10). Ярослав немає нічого, що цінується у світі. Ні маєтку, ні професії, ні сотень знайомих в мережі. Але посідає все. Бо маючи беззастережну любов, уподібнився до Бога. Він уже пройшов пасхальний шлях: «ми знаємо, що ми перейшли від смерті до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває»(1 Ів 3.14). Він не закопав найбільшого таланту, який Бог дає кожній людині – здатності любити.

В Гребенному, на польсько-українському кордоні, в якому підсвідомо хочемо бути як найкоротше, є вартий відвідин прекрасний храм. Є також цвинтар, на якому вічний упокій знайшов Олександр Козловський, молодий поет. Він помер у 1898 році, на 22-у році життя. Писав про любов. Популярним став цей його афоризм:

«Будь кришталем, коли ти з каміння.

Будь фіалком, коли ти ростина,

соловієм, коли ти пташина,

а любов‘ю, коли ти людина». 

Любов «все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить»(1 Кор 13,7). Війну і відкинення рідними також.