У славській церкві вже нема розписів з початку ХХ століття. Але, за словами
пароха, громада хоче зробити «інші розписи – нові і гарні». Що є «гарним» для
сучасного греко-католика з Галичини? Буде як в іспанській Уельві, в першому, новозбудованому
заробітчанами храмі? У вітражі зображено Христа милосерднего, без яких-небудь
спроб надати оригіналові іконні риси.( http://bogdanpanczak.blogspot.com/2015/10/blog-post_21.html
)
«Чи
потрібні нам пам’ятки? Хто з нами буде рахуватися, якщо ми самі не вміємо
поцінувати своєї спадщини?» -
питав Василь Слободян у 2009 році – https://www.nasze-slowo.pl/problema-zberezhennya-ukrayinskoyi-der/
Вже десять років мучить мене цей
висновок автора: «Якщо пожежі початку 90-х
років ще можна віднести до випадкових – від свічки, від грому, від електричної
мережі, то останні пожежі явно підпали, щоб замести сліди грабунку, щоб…
збудувати нову церкву, а біля неї і собі щось увірвати».
У «Двох царствах» священномученик Григорій Хомишин передає зміст листа від
владики Миколая Чарнецького: «Вчера т.є. 22 лютого [1932] я був у св. Отця і він казав передати Вашому Преосв. ось що: Признаю
і узнаю великі заслуги Преосв. Хомишина, ревно старається о оживлення духа
вірних поза св. Літургією; воно конечно для народа, для якого стрій чисто
літургійний є „ il libro chiuso” – замкнена книга, але його послання „о візантинізмі” св. Престол не апробує».
Те що сталося в Славську є фрагментом більшого цілого. Власна
східнохристиянська традиція стала для греко-католиків„ il libro chiuso”. Сучасні наслідувачі священномученика Григорія не уявляють Великого посту –
і навіть неділь П’ятдесятниці – без Хресних доріг, почитання Богородиці без
процесії Вервиці, оточення храму без (кічоватих) статуй. Перелік міг би бути
довгим.
Пора це
усвідомити. І почати протидію. Від чого? Хоча б від другого, виправленого
видання «Інструкції застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних
Церков». Там мовиться ясно, якими хоче бачити Вселенська Церква східних
католиків: «їхні літургії, відновлені з
більшою автентичністю і життєздатністю, усуваючи те, що їх спотворювало, могли
би бути найкращою вихідною точкою для зростання їхньої специфічності, з якої
можна було б черпати слова і жести, здатні хвилювати серця та освітлювати розум
сучасних вірних»(16).
Поки таке не станеться наші серця хвилюватимуть варварські
зміни старого на «нове і гарне».
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz