"Нові і гарні"

У славській церкві вже нема розписів з початку ХХ століття. Але, за словами пароха, громада хоче зробити «інші розписи – нові і гарні». Що є «гарним» для сучасного греко-католика з Галичини? Буде як в іспанській Уельві, в першому, новозбудованому заробітчанами храмі? У вітражі зображено Христа милосерднего, без яких-небудь спроб надати оригіналові іконні риси.( http://bogdanpanczak.blogspot.com/2015/10/blog-post_21.html ) 

«Чи потрібні нам пам’ятки? Хто з нами буде рахуватися, якщо ми самі не вміємо поцінувати своєї спадщини?» - питав Василь Слободян у 2009 році – https://www.nasze-slowo.pl/problema-zberezhennya-ukrayinskoyi-der/  Вже десять років мучить мене цей висновок автора:   «Якщо пожежі початку 90-х років ще можна віднести до випадкових – від свічки, від грому, від електричної мережі, то останні пожежі явно підпали, щоб замести сліди грабунку, щоб… збудувати нову церкву, а біля неї і собі щось увірвати».

У «Двох царствах» священномученик Григорій Хомишин передає зміст листа від владики Миколая Чарнецького: «Вчера т.є. 22 лютого [1932] я був у св. Отця і він казав передати Вашому Преосв. ось що: Признаю і узнаю великі заслуги Преосв. Хомишина, ревно старається о оживлення духа вірних поза св. Літургією; воно конечно для народа, для якого стрій чисто літургійний є „ il libro chiuso” – замкнена книга, але його послання „о візантинізмі” св. Престол не апробує». 

Те що сталося в Славську є фрагментом більшого цілого. Власна східнохристиянська традиція стала для греко-католиків„ il libro chiuso”. Сучасні наслідувачі священномученика Григорія не уявляють Великого посту – і навіть неділь П’ятдесятниці – без Хресних доріг, почитання Богородиці без процесії Вервиці, оточення храму без (кічоватих) статуй. Перелік міг би бути довгим.

Пора це усвідомити. І почати протидію. Від чого? Хоча б від другого, виправленого видання «Інструкції застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков». Там мовиться ясно, якими хоче бачити Вселенська Церква східних католиків:  «їхні літургії, відновлені з більшою автентичністю і життєздатністю, усуваючи те, що їх спотворювало, могли би бути найкращою вихідною точкою для зростання їхньої специфічності, з якої можна було б черпати слова і жести, здатні хвилювати серця та освітлювати розум сучасних вірних»(16). 

Поки таке не станеться наші серця хвилюватимуть варварські зміни старого на «нове і гарне».