Мартин з Дорогичина

В цьогорічних різдвяних побажаннях до редакцій "останніх могікан" церковної друкованої преси, якa виходить в діаспорі і потрапляє до нашої семінарії, епіграфом була одна зі стихир, в якій мовиться про безсловесність - алогію - від якої своїм воплоченням визволив людину Логос, Слово/Сенс/Розум. В 2020 році виповниться тридцять років нашому "Благовісту". Тоді, на початку 90-х,"Наше Слово", здається, мало більше восьми тисяч тиражу, сьогодні це 2 700 примірників. Церковне видання з трьох тисяч впало пропорційно до світського. Сучасна людина може жити без паперової преси. Не уявляв собі життя без неї столяр з Дорогичина Мартин Вакульчик. Останній номер квартальника "Karta" має низку статей присвячених темі "Wróg II RP. Państwo przeciw Ukraińcom". В тексті "Placówka" пізнаємо чоловіка, який пише про себе: "Ja sam do 1926 roku z przekonaniem nazywałem siebie Białorusinem, ale gdy założono u nas ukraińską bibliotekę i czytelnię, to od tego czasu nazywam siebie Ukraińcem". Листування Мартина з сенаторкою з Коломиї Оленою Кисілевською то обвинувальний акт, в якому пізнаємо реалії політики довоєнної Польщі стосовно української меншини. Для Вакульчика слово було сенсом життя: "Żeby nie dzieci, wyjechałbym gdzieś, bo tu po prostu nie jestem w stanie żyć, nie otrzymując ukraińskiej prasy", "Jakaż to radość, Pani Redaktor, nie mieć przez dłuższy czas ukraińskiej prasy, a potem ją otrzymać! Jak już dostałem, to schowałem wszystko niczym najcenniejszy skarb. Myślałem, że mi odbiorą. Gdy śpię, śni mi się, że niby już odbierają, a ja nie pozwalam, bronię się. Zabrawszy paczkę z poczty, poszedłem nie do domu, ale w pole, w żyto i tam czytałem - myślałem, że przyjdą do domu i zabiorą mój skarb, tak jak zabrali drugiemu Wakulczykowi. Аргентина, до якої виїхали його родичі, явиться як рай для українця, бо в Дорогичині "na każdym kroku prześladują, wzywają na komendę, straszą, a za co? Nie wiadomo. Chyba za to tylko, że nie zrzekam się miana Ukraińca. Niechby prześladowali i robili, co chcą, byleby wychodziła ukraińska prasa, książka, a tak niczego nie ma i żyć nie dają" Мартин Вакульчик заслуговує на те, щоб проголосити його світським покровителем українського друкованого слова. Від кількох днів Дорогичин це для мене не лише історична місцевість, в якій в 1253 році коронувалм Данила Галицького. Це також місце, де голод слова визволяє від страху і привертає людині її гідність.