Голос мирянства

Гімнографія служби на Неділю всіх святих українського народу оспівує гармонійний, бажаний стан стосунків між усіма, хто творить Церкву Христову. На вечірні звучали слова про «всі хори архиєреїв-святителів», котрі «як вірні послідовники апостолів і добрі пастирі» вірно берегли доручене їм стадо, ведучи його дорогами правди, «не вагаючись і життя своє віддати за свої вівці». Наславник на «Господи, взиваю» перечисляє «мучеників й ісповідників, святителів, ієреїв, преподобних й усіх мирян», що Христа ради каралися по в’язницях і каторгах. Оспівується їхнє мучениче свідчення «перед небом і всією землею».

Коли читається ці стихири, написані наприкінці 80-их років ХХ століття українськими греко-католиками в діаспорі, мимохіть приходить думка, що подібну літургійну поезію могли тоді скласти польські римо-католики, котрі в 2020 році опинилися в ситуації протистояння заангажованих мирян і практично всієї Єпископської конференції. Вдаючись до невишуканої метафори можна сказати, що не один польський святий перевертається в гробі, бачачи, як в, м’яко кажучи, не надто прихильному Церкві італійському щоденнику з’являється цілосторінковий (за 7,5 тис. євро) заклик польських мирян до папи Франциска, щоб відбудував Церкву в Польщі. 

Причини такої десперації пояснює – сам не задіяний в акцію з закликом в «La Repubblica» – головний редактор квартальника «Вєнзь», двічі аудитор римських Синодів єпископів, в роках 2002-2008 консультор Папської ради у справах мирян, Збіґнєв Носовський. Як ревний католик він колись вважав, що проблему треба представити комусь вище, а той прийме слушні рішення. За його словами це виглядало так: «Я писав листи до мудрих єпископів. Далі: писав до офіційних органів. Розмовляв з офіційними органами, напр. з головою єпископату. Писав до Постійної ради єпископату. Розмовляв з кимось в римській курії. Врешті писав до папи. І навіть якщо я знаходив зрозуміння, то згодом виявлялось, що мій смпіврозмовник є так само безпорадний як я. Або не було жодної реакції, як у випадку папи». Носовський не знеохотився. Перетворився на журналіста-розслідувача. Результати його праці безперечно мали вплив  на прийняті нещодавно Римом рішення. 

Дуже швидко пройшов в Польщі процес, який можна віддати словами: із князів у грязь.

Який з цього урок для УГКЦ? Такий, що не треба чекати на чужі помилки, щоб на них вчитись. Ще в 2003 році мирянин Мирослав Маринович писав в книжці «Українська ідея і християнство», що «сьогодні Церква просто не має права, декларуючи вірність Святому Духові, миритися з очевидними фактами свого власного переродження», а голос мирянства, яке турбується про добро Церкви, єрархією має сприйматись «як помічний сигнал тривоги, а не як зухвала образа маєстату Церкви».