Йосиф

 

В цьогорічну Неділю після Різдва католик візантійської традиції може переживати своєрідний внутрішній конфлікт. Між lex orandi i lex credendi, котре, хоч поміщене в Апостольському листі, завжди є вченням єпископа Риму. В "Patris corde" , яким папа Франциск проголосив "Рік святого Йосифа", читаємо, що духовне життя Йосифа – це «не шлях, який шукає пояснення, а шлях, який приймає». А в навечір'я Різдва на Царських часах ми чули драматизований діалог Йосифа з Марією, в якому він питає: "Маріє, що це сталося з тобою? Не розумію, дивуюся і жахаюся. Тому тебе негайно тайком покидаю. Маріє, як сталося те, що я бачу в тобі? Замість честі - сором, замість радості - скорботу, замість того, щоб хвалитися, ти докір мені принесла. Я вже далі не витерплю ганьби від людей, бо від священників, із храму Господнього я прийняв тебе непорочною, а нині що це я бачу". Після цих "людських" слів, які пролунали на Часі 1-му, вже на Часі 3-му Йосиф говорить, що "довідавшись від пророків та вістку прийнявши від ангела, упевнився, що Марія родить незбагненно Бога". Попри те на Часі 9-му чуємо, що до Вифлеєму Йосиф ішов" прибитий журбою". Мусила втрутитися сама Марія: "Чого ти бачивши мене вагітною, сумуєш і тривожишся, не розуміючи великого таїнства, що на мені виявляється. Відкинь же всякий страх і пізнай преславні речі: з милосердя бо приходить нині на землю Бог, в моїм лоні прийнявши тіло". За кожним з нас вибір одного з lex. Чоловік, який в стані початкового шоку висловлює свої сумніви, і, довідавшись від пророків та навчений ангелом, доходить до усвідомлення  незбагненності таїнства воплочення, видається більш автентичним сином першого Адама.