Відтік братів і сестер

 Сьогодні вшановуємо многостраждального Йова. Многостраждальною українські греко-католики,  дехто назвав би їх прихильниками самомартирологізації, називають свою Церкву. Перед випробуваннями Йов мав «семеро синів і три дочки, а статку було в нього 7000 овець, 3000 верблюдів, 500 пар волів, 500 ослиць»(Іов 1, 2-3). Втратив усіх і все. Але «Господь повернув Іовові його становище, бо Іов заступався за своїх друзів; Господь збільшив усе, що було в Іова, удвоє»(42,10). Мав вдвічі більше всього скоту, «і народилось у нього семеро синів і три дочки»(42,13). 

УГКЦ сталінський режим забрав в Україні все майно і життя майже всіх єпископів, сотень представників духовенства і монашества, тисяч мирян. Після падіння «тюрми народів» Церква поступово відбудовує матеріальну базу, єпископат є врази більший, а духовні семінарії щодо числа семінаристів найбільшими в Європі. 

Що з мирянами? Серед сучачної імміграції до Польщі греко-католики становлять частину більшу, ніж пропорційно в населенні України. Їхнє число в час пандемії, парадоксально, зростає. Заступник директора Польського економічного інституту, в тексті поміщеному вчора в найбільшому польському щоденнику, говорить про глибоку демографічну кризу в Україні, котру виїзди до Польщі ще поглиблюють. Виявляє рідкісну тут емпатію, кажучи, що цілковітий  відтік людей з України не є в польському інтересі. З огляду на специціку польської фразеології пов’язаної з утратою людських ресурсів корисно зацитувати  його в оригіналі: «Nie jest w naszym interesie, żeby wydrenować Ukrainę całkowicie. Nie możemy w perspektywie dekad opierać polityki migracyjnej wyłącznie na Ukrainie». 

Це радикально відмінний підхід від того висловленого майже чотири роки тому тодішнім заступником головного редактора щоденника «Жечпосполіта»: «Wydrenujmy Ukrainę jako pierwsi» (https://bogdanpanczak.blogspot.com/2017/10/)

Зруйновані храми, монастирі, приходьства, школи і сиротинці можна відбудувати. Вони не емігрують, фундаментами є сильно заякорені в Україні. Бути чи не бути не тільки УГКЦ в Україні залежить від того, чи її сини і дочки побачать знаки надії, які дозволять відмовитись від рішення відчалити на все від рідного берега.