В сьогоднішньому євангельському читанні (Мт 18, 10-20) чуємо про власника ста овець, який йде шукати одну, що заблукала, залишаючи «дев’ятдесять девять у горах». В Луки це перша з трьох притч про милосердя, з котрих найвідомішою є остання, яку чутається в Неділю про блудного сина.
В «Нашому Слові» від 2 травня 2021 року поміщено розмову з «українцем, народженим у Польщі, який переїхав до України; успішним бізнесменом та щасливою людиною, що займається улюбленою справою». Засновник і директор львівського видавництва «Свічадо» народився у Бартошицях, де відносно пізно постала греко-католицька парафія. До Острого Барда, села з греко-католицьком храмом, з батьками «приїздили рідше, на якісь свята». Силою обставин релігійне життя концентрувалося довкола римсько-католицької парафії, з динамічною молодіжною спільнотою. В молодого Богдана з’явились думки про священство, але не в греко-католицькій Церкві, бо «не мав музичного слуху, а мене переконували, що це необхідно». Для вступу потрібна була метрика хрещення, отож мати Богдана «поїхала за нею в село до священника Юліяна Ґбура». Коли парох ґурово-ілавецької парафії, згодом єпископ стрийський Юліян Ґбур довідався «що я хочу вступати до римо-католицької семінарії, то приїхав до мене і порадив іти таки до навчального закладу в Любліні, де вчилися греко-католицькі семінаристи. Сказав, що музичний слух тут не проблема».
Таких «Бартошиць» сьогодні в Польщі тисячі. Міст, містечок, сіл, в яких нема греко-католицьких парафій, але є сотні тисяч іммігрантів з України. Другого дня П’ятдесятниці, свята, в якому наново приходить Той, що «пророків посилає, священників удосконалює, неграмотних мудрості навчає, і єднає всю церковну спільноту» мусимо усвідомити, що незмінним modus operandi і неодмінною умовою сінування нашої Церкви в Польщі є йти і шукати, а знайшовши переконувати. Так як зробив це о. Юліян Ґбур.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz