Регрес

 

В літургійному році двічі згадуємо трикратне відайдення чесної голови святого, славного пророка, предтечі і хрестителя Господнього Івана. Двадцять четвертого лютого (9 березня)   перше і друге, 25-го травня (7 червня) третє. Крім цих віднайдень, вписаних в місяцеслов, були також інші. Здається, що віднайдення кільканадцять років тому в якомусь храмі руки Предтечі було одним з перших в Україні спалахів ажіотажу довкола мощей. В 2014-му це вже було настільки насущним в житті Церкви, що спонукало до написання  http://bogdanpanczak.blogspot.com/2014/05/blog-post_22.html

Поза всякою конкуренцією в цій – додаймо екуменічній – ділянці в Центрально-Східній Європі є львівський римсько-католицький митрополит, котрий, як колишній секретар святого папи Івана Павла ІІ, обдаровує його мощами католицькі спільноти різних обрядів.

Однак не в цілій Центральній Європі сприймають це надзвичайне трактування реліквій. Відомий чеський богослов, філософ і соціолог Томаш Галік у вступі до збірки проповідей виголошених в час пандемії («Czas pustych kościołów», Wydawnictwo WAM 2020) представляє різні способи відповіді християн на пандемію. Деякі священники «з Євхаристією в монстранції чи з реліквіями на мотоциклі їздили по заселених невіруючими оселями і відганяли демона хвороби. Натхнення до цього почерпнули мабуть від православних єреїв, які робили це з літаків. В такий театральний спосіб виявляли регрес від християнства до архаїчного світу магії, нездатні відрізнити віру від святотатської маніпуляції».

Мощі мали і матимуть своє важливе місце в літургійному і молитовному житті християн конфесій, які називаємо традиційними. Без мощей мучеників не можливо звершити Чин посвячення нового храму. Явищем гіпертрофії в культі реліквій, як і іншими проявами паралітургійного і духовного життя в УГКЦ (Хресні дороги в П’ятдесятницю, імітація латинників новими спільнотами тощо), які заперечують чітко висловлену Учительством Церкви місію східних католиків пора зайнятись не тільки дослідникам.