В літургійному житті нашої Церкви знайдемо приклади ехолалії і ехопраксії. Ідеться про негативні аспекти наслідування: бездумне повторювання чужих слів і автоматичне повторювання чужих дій. Для психологів це доказ емоційної ригідності, невпевненості, слабкої інтелігенції, обмеженої оригінальності і відсутності творчих здібностей.
Коли почався процес латинізації з’єднаної з Римом Київської митрополії, то деякі його наслідки в різних сферах її життя мають довге тривання. Є навіть так, що в зреформованій латинській літургії їх нема, а в УГКЦ вони втішаються всіма правами.
В анафорах обидвох Божественних Літургій греко-католицький служитель, вимовляючи в розповіді про встановлення слово «благословив», має благословити хліб і чашу. Очевидний нонсенс, бо Христос не знаменував хліба і чаші знаком хреста, а проказав стандартні благословення – возвеличив Бога за дари. Латинники зі своїх літургійних книг це усунули, а на наших можна вчитися, як виглядали введені Тридентом зміни.
Замойський синод (1720 р.) ввів свято Dolorosae Beatissime Mariae Virginis, наказуючи святкувати його шістнадцятого дня після Пасхи, і по сьогоднішній день Співстраждання Пресвятої Богородиці (субота після другої неділі по Зісланні Святого Духа) в календарі УГКЦ є ехом маріології, від якої латинники відійшли, переносячи спомин цього аспекту історії спасіння на день після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста.
Вершиною ехолалії і ехопраксії практикованої в УГКЦ є Хресні дороги, якими моляться в нас (вже не тільки в Україні) в неділі, а навіть у Світлому тижні. В рамках прощі до Української Кальварії – тут також годі втекти від думки про ехопраксію польських сусідів – в неділю 8-го серпня вранці лісовими стежками звершуматиметься Хресна дорога. Східна Католицька Церква, яка в неділю вранці, замість проголошувати в утрені Христове Воскресіння переносить своїх вірних до Страсної П’ятниці, є сіллю, що втратила смак.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz