Христос як двірник для всіх народів

Після третього Страсного Євангелія на утрені у Велику п‘ятницю співалося: «Ми народ, що від поган походить оспівуємо тебе, Богородице чиста, бо ти породила Христа Бога нашого, який через тебе визволив людей від прокляття». Після четвертого Євангелія Христос в стихирі, яка через узагальнююче звинувачення всього юдейського народу в його розп‘ятті дисонує з сьогоднішнім розумінням тайни спасіння, заявляє: «Отож надалі не стерплю більше цього. Покличу до себе інші народи, і вони прославлять мене з Отцем і Духом, я ж подам їм життя вічне». Цю місію Воскреслий передав одинадцятьом, про що ми чули на Вечірні з Літургією Василія Великого, колишньому пасхальному чуванні візантійської Церкви: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім‘я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все. що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку»(Мт 28, 18-20). Турботу про поган з усіх народів Христос виявляв часом в дуже радикальний спосіб, про що свідчить Євангеліє зі Світлої п‘ятниці.

Подію вигнання торговців і міняйлів з Єрусалимського храму сприймається, за словами кардинала Рацінгера, «надто поверхово». Як вияв обурення проти наживи на побожності. В дійсності конче потрібно було по-перше, обміняти валюти з країн походження паломників на єдино допустиму монету для сплати храмового податку, а по-друге, придбати тварину – вола, вівцю або голубів – для жертвоприношення. Безперечно Ісуса мусила обурити нечувана дорожнеча, –  бувало, що за пару голубів вимагали в Храмі двадцять разів більше, ніж у місті, –  та корупція священиків і левітів, які дозволяли «щоб хтось будь-що переносив через храм»(Мк 11, 15), скорочуючи дорогу. Причину гнівливої реакції Ісуса допомагає зрозуміти євангеліст Марко, за яким «Навчав він і казав їм: „Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбіцників”»(Мр 11, 17). Ісус поєднує пророцтво Ісаї (56,7) про дім молитви зі звинуваченням Єремії на адресу тих, які крадуть, вбивають, чужоложать, кривоприсягають(див. Єр 7, 9-10), а потім приходять до Храму, який в їхніх очах зробився «вертепом розбишак»(Єр 7,11). Обурення Ісуса викликало те, що місце призначене для поган, які шукали правдивого Бога – Двір язичників – перетворили на торговицю. Рацінгер пояснює: «Фальшиво розуміючи слухняність Закону, відібрали народам призначений для них простір молитви. Очищення Храму є жестом відкриття його для народів, провіденційною антиципацією обіцяної мандрівки народів до Бога Ізраїля».

Мирослав Маринович у праці «Ісус і Божий народ: юдеї і християни у спільноті спасіння» (Львів/Видавництво «Свічадо», 2009) констатує: «Богообраність є важкою ношею для євреїв – причому не тільки тому, що створює позаду себе тінь юдофобії, а й тому, що травмує душу самих євреїв гординею виключности. Проте, як виявилося, для християн їхнє відчуття, що вони – частка Тіла Христового, є також важкою ношею, бо в ту саму гординю виключности уже на Павлових очах почали впадати й вони. Відтоді справою життя ап. Павла стало натхненне остерігання обидвох спільнот від взаємного самовихваляння (Рим. 11, 18-24), яке відгогргджує одне від одного». На наших очах один народ відібрав іншому частину призначеної йому землі та зазіхає на решту. Цей народ вірить у свою виключність і право порушувати права інших народів. Слова остороги поки що не діють. Гординю торговців Ісус зламав бичом із мотуззя. Що зніме з цього народу важку ношу гордого рабства, яке змушує поневолювати інших?