Храм і хліб

Повідомлення про посвячення нових місць для молитви стали в нас рутиною. Широке окреслення «місце для молитви» вжито для того, щоб не оминути конструкції, яка – судячи зі знімків з зони АТО –  більше нагадує напівземлянку.

Результатом «експансії» греко-католицизму є зведення невеликих зя розмірами храмів в суміжних з Галичиною областях за Збручом. В самій Галичині храми постають як там, де їх досі не було, так і в місцях, де нумерично східнохристиянських церков забагато, чим безсловесно підтверджується брак надії на близьке об’єднання спадкоємців Володимирового хрещення.

В сусідній з Україною Польщі частка УГКЦ в іпостасі Перемисько-Варшавської Архиєпархії і Вроцлавсько-Гданської Єпархії продовжує подиву гідний подвиг храмової емансипації, будуючи храми на західних і північних рубежах країни. В 2015 році Орнета, Старгард Щецінський, Мєндзибуж і Щецінок дали доказ сили духу і жертвенності післядепортаційного останку.

Одна інформація з останніх тижнів ввела новий вимір до греко-католицького всесвіту. В іспанському місті Уельва, на антиподах Донбасу, немов у контрасті до вкопаної в землю польової каплиці, заробітчани збудували гарну церкву святих рівноапостольних Кирила і Методія.

Храм як носій цивілізації

Кільканадцять років тому в південно-східній Туреччині, поблизу кордону з Сирією, археологи, зокрема німецькі під проводом проф. Клауса Шмідта, здійснили відкриття, яке може радикально змінити дотепершні погляди на розвиток цивілізації.

Приблизно 10 тисяч років до Р.Х. в місці названому Гобеклі-тепе люди звели мезолітичний храм, який складався з кіл діаметром 10-30 метрів. Для транспортування колон вагою до 50 тон, за відсутності тяглових тварин, потрібна була соціально структурована організація. Залучення до тяжкої праці великої кількості людей означало, що вони не могли ні полювати, ні збирати поживу. І це змусило їх зайнятись хліборобством. Саме з цього періоду і з цих теренів походять найстарші докази одомашнення дикого збіжжя. Німецький археолог каже, що досі загальноприйнятою була думка, що перші храми поставали в давніх містах, але Гобеклі-тепе, місце розташоване далеко від людських поселень, свідчить про інший ритм розвитку цивілізації. То не народження хліборобства дало початок появі великих скупчень, в яких люди будували храми; навпаки – зведення храму стало імпульсом для виникнення рільництва.

Місія Церкви

Годі говорити про радість з приводу посвячення каплиці в зоні АТО. Це вимушене наступом зла тимчасове рішення, яке свідчить про те, що Церква не тільки на словах завжди є зі своїм народом. Нові церкви за Збручом, в Галичині і в Польщі слушно вважається знаками надії. Храм в Уельві є класичним прикладом змішаних почуттів. З одного боку, треба радіти, що його збудували, що заробітчани, які, за словами однієї з них, вже «кинули якір» в Іспанії, хочуть зберігати і розвивати свою релігійну тотожність. З другого, не можна не обурюватись, що з країни чорнозему, яка спроможна нагодувати всю Європу, люди в пошуках хліба їдуть на другий кінець континенту, де з нуля починають будувати своє життя. В молитві з Чину посвячення храму, як і  в анафорі Літургії св. Василія Великого, просимо Бога, щоб «утвердив храм цей до кінця віку». Церква побудована на новому місці означає, що закінчився стан тимчасовості, що повернення є тільки одним з кількох варіантів майбутнього.

Еміграція була, є і буде природним правом людини. З точки зору спільноти людей, однак, є її напрямки кращі і гірші. Для УГКЦ сотні тисяч вірних в Італії, Іспанії і Португалії є тим останнім. США, Канада, Південна Америка, Австралія, і інші місця, де традиційно емігрували українці, нагально потребують зміцнення, бо неминучі асиміляційні процеси беруть своє. Поки є так, як є, шлях прокладений в Уельві є розумним рішенням.

Гобеклі-тепе, де люди не знали ще письма, показує, яку позитивну силу має релігія. Українські Церкви, якщо не хочуть стати декораційним додатком до післясовєтського дійсності, мусять усвідомити свою цивілізаційну місію і відповідальність за майбутнє.

(«Благовіст» 7-8/2015)