Що з тобою, Йордане, зробили?

В різдвяному часі чути голоси про вищість Галичини над східною Україною. Бо в Галичині колядують, а там найважливішим святом є Новий рік, який відзначають з рaдянською атрибутикою. Місія Галичини має полягати і в тому, щоб відродити/впровадити там колядування.

Поки  галичани збираються просвічувати східняків щодо справжнього святкування Різдва, самі перейняли звідтам особливий спосіб відзначення Богоявлення. З кожним роком дедалі більше чути, що і в Галичині купаються в крижаній воді. Оскільки галицький народ релігійний, це вода зазвичай посвячена Великим водосвяттям. Ще не як в Києві, де, за повідомленням одного з телеканалів, «відомі селебритис змивали свої гріхи», демонструючи камерам «свої голі тіла» над приватними водоймами. 

  

Один з найбільш критичних щодо релігійності поляків карикатуристів намалював чоловіка, який, вдаривши себе молотком в палець, кричить «О Boże»,  і жінку, яка, збивши тарілку плаче словами «Jezus Maria», а ошпарившись кип‘ятком кличе «Matko Boska». Коментар: «Релігія є важливою частиною мого життя».

В українському варіянті цієї карикатури могло б бути купання на Богоявлення, прикладання до реліквій, наприклад «дарів волхвів», та свячення пасок на Великдень. 

Юрій Андрухович написав кільканадцять років тому в одному з есеїв, що в українських церквах вишивані рушники є важливішими від Христового вчення. Доводиться констатувати, що для українських християн на Богоявлення купіль у крижаній воді стає важливішою від вчення Предтечі. Воно ясне і виразне. До всіх: «хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить». До митарів, а нині це податківці і всі, хто має владу: «нічого не домагайтесь більше того, що вам призначено». До вояків, тобто всіх, хто має право застосувати силу: «нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняєтесь вашою платнею»( Лк 3.11-14).

 Св. Іван Золотоустий в Слові на Богоявлення навчає: «Іван не зобов‘язував своїх слухачів дотримуватися тілесних обмивань, не переоцінював їх, закликав натомість, щоб відвертатися від гріха і бажати чеснот, спирати надію спасіння на добрих ділах, а не на обмиттях і очищеннях». 

Що робити Церкві? Наївністю було б думати, що обмежить ажіотаж навколо реліквій. Але можна хіба очікувати, що в дусі послуху Золотоустому принаймні заборонить своїм служителям лізти не відомо нащо у крижану воду.