Прозріння

Цього, 2016 року, 31 неділя після Зіслання Святого Духа припала на 3-й воскресний глас. Гимнографія немов підібрана до недільного Євангелія про зцілення сліпого. Оспівуємо просвічення воскресінням всього світу. На вечірні п‘ять разів величаємо Христа за дар просвічення всього, що існує. Водночас і за знову вічинений рай та піднесення зотлілого творіння. 

До хору, який оспівує сьогодні світло, приєднується вшановуваний цього ж дня (25/12 січня) св. Григорій Богослов: «Благословимо Тебе нині, Христе мій — Слово Боже, Світло від Світла безначального, і Дух безначальний,/Потрійне Світло, що в єдину славу з’єднується, /Яке, знищивши темряву, утвердило світло, щоб у світлі все створити й, / непостійну матерію оформивши в світ і нинішнє благовлаштування, розум людський освітивши Словом же й Премудрістю — / світлістю з небес, і на землі утвердити [Свій] образ, щоб світлом Світло споглядалося і ставало всецілим Світлом»(з вірша «Пісня вечірня»).

Слово Боже звучить дуже літургійно в цю неділю або – краще – Літургія постійно промовляє Біблією. «Eleison», помилуй, наполегливо кличе сліпий, а ми за ним безліч разів. «Я перший з грішних» — визнає св. Павло, а ми за ним в молитві перед Причастям. А ще митар з покірним благанням: «Боже, змилуйся надо мною грішним», який невдовзі вводитиме нас у Великий піст, та розп‘ятий праворуч Христа розбійник, за яким повторяємо: «Ісусе, згадай про мене, як прийдеш у своє Царство».

 З одного боку, просимо Бога, щоб співслужили з нами ангели, а навіть відважно це декларуємо, співаючи про таїнственне явлення нами Херувимів, та об‘єднуючись з Серафимами в переможній пісні. З другого ж, не вагаємось поставити знак рівняння між нами і тими, хто накоїв багато лиха, та назвати себе лідерами в ділянці гріха. 

Одним з постулатів Собору нашої Церкви у Польщі було привернення читання вголос молитви перед Євангелієм.  Проситься в ній про просвічення, про світло для зрозуміння Божого Слова, аби думати і діяти так, щоб це було угодне Богові. «Щоб я прозрів» і «я є першим з грішників» не є риторичними фігурами. Це –  передумова виходу з дому неволі, з болота, яке не дозволяє зробити кроку назустріч майбутньому. 

Нещодавно Мирослав Маринович сказав  на Східноєвропейському лідерському форумі в Києві: «Коли Ініціативна група «Першого грудня» підготувала документ «Хартія вільної людини» з наскрізною думкою про те, що свобода передбачає відповідальність, з боку суспільства посипалися докори. Мовляв, чого ви до нас пристали, ви їм кажіть – хай верхи міняються. Руки опускаються, коли люди не розуміють, що немає маленького гріха. Є просто гріх. Україна ніколи не зміниться, якщо жити за принципом: хтось дає хабар – значить, і  мені можна. Поведінка кожної окремої людини є опорою для великого хабарництва у всій державі. І  якщо ти хочеш почати боротьбу з корупцією – починай з себе».

 

«Непостійну матерію» української державності вдасться «оформити в світ і благовлаштування» тільки тоді, коли про українців буде можна сказати, що споглядають «світлом Світло». Альтернативою є сидіння на узбіччі історії, з рукою простягнутою по милостиню.