Куди веде дорога?

На сайті «Католицький оглядач» о. Орест-Дмитро Вільчинський робить висновки з явища, яке впадає в очі кожному, хто стежить за вістями з релігійного життя в Україні. Хресні дороги цього року «відбуваються практично в кожному галицькому містечку»  і «б’ють усі рекорди за відвідуваністю». На думку о. Вільчинського це «відображає певні процеси в галицькому суспільстві, які створюють у галичан відчуття загрози власній ідентичності, власному існуванню». 

Це має бути також сигнал як для держави, так і для Церкви. Для держави він полягає в тому, що «вона мусить зважати на галицьке християнство і його галицьку специфіку. Інакше в держави можуть виникнути серйозні проблеми». Автор, на жаль, не спрецизував, в чому мали б полягати ці проблеми. 

Для Церкви це «сигнал, що так нелюбима нашими „восточниками” народна побожність – Хресні Дороги, вервички, молебні – серйозний чинник, який гуртує галичан, не залежно від їхньої конфесійної приналежності. А для душпастирів – це пересторога, що усування позалітургійних практик народу Божого – це серйозна помилка».

Феномен популярності Хресних доріг веде редактора сайту «КО» до узагальнюючого висновку про відмінність між нашим народом і «старими греками», яким «побожний театр» задовольняв релігійні потреби. Для нашого народу  «літургійні відправи, яких він не розуміє, в яких він не бере активної участі, цей побожний театр, коли священик біля престолу бурмоче щось своє, а дяк в крилосі – своє, а хор голосами „безподобними” виводить Веделя, Бортнянського чи Чайковського, як би велично і благоліпно не виглядав, не може бути чинником цілковитого задоволення релігійних потреб». 

Що таке «бурмоче» (або мав би «бурмотіти») біля престолу греко-католицький  священик у Великому пості, коли бува що десятки тисяч людей моляться Хресною дорогою. В першій молитві вірних Літургії Передосвячених Дарів він молиться: «Боже великий і хвальний, що животворящою смертю Христа Твого переставив нас від тління в нетління, Ти визволь усі наші почуття від пристрасного умертвіння, поставивиши їм за доброго провідника внутрішню розсудливість; і око, отже, нехай не пристане ні на який погляд лукавий, а слух нехай буде замкнений для пустих слів, язик же нехай очиститься від слів непристойних; очисть же наші губи, що хвалять Тебе, Господи; учини, щоб руки наші здержувалися від злих учинків, а діяли тільки те, що добровгодне Тобі, утверджуючи всі наші члени і мислі благодаттю Твоєю».

Це молитовний шедевр. Охоплює людину в її цілості. Цій молитві не можна закинути спіритуалізму, бо говорить про діла рук, які мають бути угодними Богові. А закиди на адресу візантійської традиції чути і з боку людей, яких можна зарахувати до табору протилежного до ідейного спрямування «Католицького оглядача». Мирослав Маринович у виданій в 2003 році книжці «Українська ідея і християнство або коли гарцюють кольорові коні апокаліпсису» написав: «Сучасній Україні потрібна Церква, яка, залишаючись Східною, не піддається заколисуючій гіпнозі візантійського обряду, що милує зір, але часто зневладнює дух». 

Популярність Хресних доріг в 2016 році психологічно зрозуміла. В час війни, коли постійно гинуть молоді чоловіки, а народ переживає злидні, християнин схильний зосереджуватись на страсному аспекті своєї віри. 

Важче зрозуміти, чому Церква відмовляється від своєї оригінальної спадщини. Звичайно, першим кроком мало б бути привернення читання вголос молитов, які вміщають сенс літургійного життя візантійської традиції. Але й не чекаючи на здіснення цього постулату, чому не наслідувати практики, яка свого часу мала місце у Стемфордській єпархії в США. Під час Чотиридесятниці семінаристи відвідували парафії, в яких співали Літургію Передосвячених Дарів. Семінаристи в Україні відвідують села і містечка, в яких служать Хресні дороги. А в країні, яку нищить корупція, слова стихири з середи першого тижня Великого посту були б ясним вченням про справжій сенс кількох тижнів підготовки до Пасхи: «Постивши, браття, тілесно, розпочнімо й піст духовний, розв`яжімо всякий союз неправди, усуньмо несправедливе ярмо, накинуте на ближнього, розірвімо всякі несправедливі угоди. Даймо голодним хліб, безпритульним притулок, щоб удостоїтися нам великої милості в Христа Бога». 

Свою похвалу популярності Хресних доріг о. Вільчинський закінчує констатацією: «Східна монаша узурпація духовного життя уже привела до краху релігійне життя православних деномінацій. УГКЦ ж, абсорбувавши у себе і перекроївши відповідно до потреб своїх вірних практики народної побожності із Заходу, зуміла втримати релігійне життя галичан на доволі високому рівні. Тож, з огляду на феномен цьогорічних галицьких Хресних Доріг, є над чим задуматися. Питання тільки в тому, чи є кому задуматися».

Хресні дороги в Галичині очолюють місцеві єрархи. Хресну ходу в Києві 24 квітня очолить Блаженніший Святослав. Серед постанов останнього Синоду Єпископів УГКЦ є і така: «Доручити священнослужителям звертати особливу увагу мирян на важливість вивчення автентичної літургійної та молитовної спадщини УГКЦ». Отож є кому і над чим задуматись.