Церква пасхальної дороги?

Від 2011 року Українська Греко-Католицька Церква має свій катехизм. Присвійний займенник «свій» не слід розуміти тут як щось негативне, в розумінні надмірного прагнення виокремитись від католицької повноти. Навпаки, поява Катехизму УГКЦ стала відповіддю на бажання висловлене Вселенським Архиєреєм Іваном Павлом ІІ в Апостольській конституції «Спадщина віри», опублікованій з нагоди видання в 1992 році Катехизму Католицької Церкви, який в українському перекладі з‘явився в 2002 році. Папа Войтила написав в ній: «Цей Катехизм не призначений для того, щоб замінити різні місцеві катехизми [...] Він покликаний сприяти створенню нових місцевих катехизмів, які враховуватимуть різноманітні ситуації й особливості культур і, водночас, турботливо зберігатимуть єдність віри і вірність католицькому вченню».

Катехизм УГКЦ з-посеред інших вирізняється тим, що має власну назву. На його обкладинці є ікона Зішестя Христа в ад, канонічне зображення правди про Воскресіння, а внизу слова: «Христос – наша Пасха». Вибір титулу якоїсь книги можна порівняти до свідомого, не накинутого модою, імені для новонародженої дитини. УГКЦ, надаючи пасхальну назву своїй книзі, яка є «сповідуванням і поясненням її віри в Триєдиного Бога»(зі вступу Блаженнішого Святослава до Катехизму), заявила про свою причетність до східнохристиянської традиції, для якої Воскресіння Христове є основною правдою, котра проникає всі аспекти віри і життя Церкви. Сам Катехизм так пояснює значення Пасхи: «Слово Пасха (єврейською – Песах) означає перейти через, пройти мимо. Пасха Ісуса Христа – це його перехід через страждання, смерть до Його прославлення у Воскресінні й Вознесінні. У найглибшому сенсі Пасхою є Сам Христос (див. 1Кр. 5,6-8), адже в Ньому стався перехід від смерті до життя: «Пасха Господня, Пасха – від смерті бо до життя і від землі до небес Христос Бог наш перевів»(Неділя Пасхи, Пасхальна утреня, Канон Пасхи, пісня 1, ірмос). Без Нього всі зусилля людства визволитися з полону гріха і смерті були б марними»(215).

Рання Церква дбала про те, щоб її вірні в день тижня і в період літургійного року особливим чином присвячені святкуванню Воскресіння, всеціло виявляли свідомість Христової перемоги над гріхом і смертю. В неділі і в усі дні від Пасхи до Зіслання Святого Духа заборонялася молитва навколішки і піст. Перший Нікейський Собор в 325 році постановив: «Тому, що деякі стають на коліна в неділю і в часі П‘ятдесятниці, тож, шоб у кожній єпархії всі звичаї однаково зберігалися, Святий Собор порішив, щоб у тому часі всі молилися стоячи»(Прав. 20). Візантійська традиція, як і інші східні, в своїй літургії невтомно оспівує Пасху Христову в усі неділі і в часі П‘ятдесятниці. Навіть у Квітну неділю, коли опускається воскресну службу, чуємо в тропарі: «Погребавши себе разом з Тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподибилися ми безсмертної  жизні через Твоє воскресіння».

Цьогорічний Великий піст в Україні характеризувався надзвичайно великою кількістю повідомлень про відправи Хресних доріг. Ця латинська практика прижилася серед греко-католиків вже давно. В Галичині служать її також православні. Не йдеться тут про її легітимність в Церкві, яка своїм девізом проголосила: «Христос – наша Пасха». Хочеться спитати, чи в депресивній ситуації(війна, економічна скрута), коли психологічно зрозумілою стає схильність віруючої людини до ототожнення зі страждаючим Христом, Церква не повинна йти проти течії? Чи замість зосереджуватись на 14 стаціях над страстями Христовими, не пора врешті почати кормити людей зі столу власної, наскрізь пасхальної традиції? У четвер третього тижня Чотиридесятниці чуємо на вечірні: «Сподоби нас, що зверстали вже третій тиждень посту, оглядати життєдайне дерево твого хреста, Христе Слове, і з пошаною йому поклонятися. Дай нам достойно оспівувати й славити твою могутність, прославляти твої страждання, щоб чистими прийти до славного й святого воскресіння – таїнственної Пасхи, через яку Адам знову ввійшов до раю».

Латинникам, які відчували брак пасхального виміру у Хресній дорозі, не вистачило додавати 15-ту стацію, присвячену Воскресінню Христовому. Наприкінці 80-их років ХХ століття в Італії з‘явилася Дорога світла, «дзеркальне відбиття» Хресної дороги. На чотирнадцяти стаціях роздумується в ній про події з історії спасіння від Воскресіння до Зіслання Святого Духа. Хай Божественна благодать, яка «завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює» не допустить, щоб комусь з греко-католиків спало на думку і в тому наслідувати західних братів.  Божественна благодать хай натхне єрархів УГКЦ, які на останньому Синоді  постановили «Доручити священнослужителям звертати особливу увагу мирян на важливість вивчення автентичної літургійної та молитовної спадщини УГКЦ», щоб самі були прикладом вірності автентичній традиції. Цього року, на превеликий жаль, вони, очолюючи майже в усіх єпархіяльних столицях недільні Хресні дороги, заперечили власні слова.