Неділя про паралізований народ

Чи буде реформа читань? – таке запитання чути на кожній зустрічі нашого духовенства, коли бере в ній участь хтось, від кого це якоюсь мірою могло б залежати, або мав би про це щось знати. Чим довше священик служить в одному місці, з тим більшим нетерпінням чекає на зміну. Бо якщо в двадцятому році праці доводиться сороковий раз проповідувати про гадаринських/геразинського біснуватих/ біснуватого і свині, в які ввійшли вигнані Христом демони, то лишається тільки подякувати традиції, що не використала ще варіанту розповіді за Марком, і крім 5-ї (Мт 8,28-9,1)  і 23-ї (Лк 8,26-39) неділь по Зісланні Святого Духа нема ще третьої про спектакулярне зцілення.

Щодо другої неділі Великого посту, то можна було б виконати операцію копіюй-вклей, і в попередньому абзаці змінити тільки номери неділь і параметри читань. В другу неділю Великого посту читається Євангеліє про оздоровлення паралітика у версії за Марком (2, 1-12), яка в деяких деталях різниться від того, що ми почули в 6-ту неділю по Зісланні Святого Духа, коли читалося Євангеліє від Матея (9,1-8). 

Три роки тому драматичні події в страшний спосіб актуалізували розповідь про чотирьох, які несли розслабленого(http://bogdanpanczak.blogspot.com/2014/03/blog-post_16.html). А як є сьогодні?

Письменник Олександр Бойченко, обргунтовуючи свою позицію щодо мовного питання, констатує: «Ми – найбідніша, найкорумпованіша і найдепресивніша країна Європи, і за мого життя наше становище суттєво не зміниться, хіба – на гірше». На його думку наголос на утвердженні вживання української мови важливий, бо «народи, які в підсумку виявляються неспроможними зробити свій особливий внесок у загальносвітовий культурно-цивілізаційний процес, зникають безслідно. Чим ми збираємося в найближчі сто тисяч років здивувати світ? Нашими досягненнями в політиці, економіці, юриспруденції, науці й техніці, медицині й освіті, містобудуванні й природозбереженні? Навряд. Усе, що ми потенційно могли б запропонувати світові, – це неповторну оповідь про себе. Про весь ідіотизм нашого животіння, про наші безнадійні перемоги, які вічно обертаються феєричними поразками, про наші найшляхетніші злети, які незмінно закінчуються падіннями в болото нашої ж унікальної недолугості, нашого дрібного шахрайства і сентиментального цинізму».

Іларій з Пуатьє, пояснюючи зцілення розслабленого, каже: «В самому паралітику представлено всі народи, які будуть оздоровленими. Треба однак задуматись над словами, якими сталося зцілення. Ісус не сказав розслабленому: „Будь здоровий, встань і ходи”, але: „Бадьорися сину; твої гріхи відпускаються”. В одному Адамі отримують відпущення гріхів всі народи». 

Син Марії з Назарету отримав ім‘я Ісус, бо мав спасти «народ свій від гріхів їхніх»(Мт 1, 21). Народові, який називає себе християнським, варто пригадувати цю різдвяну розповідь, щоб в ситуації, коли по-людськи здається, що знову все пропало, не впасти у зневіру. І прислухатися до слів «самі себе і один одного Христу Богові віддаймо», котрими ототожнюємо себе з чотирма, для яких солідарність з немічним була імперативом до дії.