Умертвити любов? Труднощі (також перекладацькі) з пристрастями

Пройшов перший тиждень Великого посту. Український греко-католик, який мав нагоду і бажання брати участь у відправах добового кола богослужінь, чув вранці і ввечері, що подвиг Чотиридесятниці полягає, між іншим, у боротьбі з пристрастями. 

«Оздорови мою пристрасну душу», «не запалюймось розкошами пристрастей», «вигнані колись з раю за споживання негожої страви, поспішімось знов туди ввійти через умертвіння пристрастей», «підкорімо пристрасті розумові» – в самих Сідальних і Стихирах на стиховні в перший тиждень Великого посту про пристрасті говориться 9 разів. І робить це не тільки Великопосна тріодь. Октоїх, літургійна книга, яку вживаємо протягом вільшості літургійного року, також. На утрені, в п‘ятницю 3-го гласу, в Сідальному Богородиця «по матерньому оплакуючи, кликала: Горе мені, моя Дитино! Як то ти страждаєш добровільно, бажаючи визволити людину від пристрастей нікчемних». 

Що характерного є в людині, яка очистилась/підкорила/усунула/умертвила пристрасті? Вона осягнула новий стан: «стражданнями твоїми, Чоловіколюбче, ти подаєш усім бестрасність, умертвляючи своїм хрестом пристрасті мого тіла»; «стражданями своїми, Чоловіколюбче, ти дарував усім безстрастя». 

Греко-католик, для якого інтернет є головним джерелом знань також про духовну сферу, на офіційному сайті Глави нашої Церкви знайде матеріал, в якому львівський богослов говорить: «Часто в богослужінні мова заходитиме про пристрасті. Пристрасті – це паразити людини, як тілесно-духовної істоти. У людині закладені Богом різні сили, енергії, бажання, які самі про собі є добрими, але які можна також використовувати і на зло. Пристрасті – гнів, марнославство, грошолюбство, владолюбство, блуд, лінивство – якраз маніпулюють цими природними прагненнями і збивають людину з правильного шляху, баламутять її. Мої думки, бажання, дії можуть бути паразитами, які заважають жити найперше мені самому. Подвиг посту полягає у відмові від небезпечних пристрастей, в боротьбі з ними. Це немов би ви звернулися до лікаря і розпочали лікування якоїсь недуги, яка нищила ваше здоров”я».

Якщо чудесним чином український греко-католик візьме до рук Катехизм своєї Церкви, то утвердиться в переконанні, що пристрасті є його великим ворогом. Побачить, що в частині «Життя Церкви» Катехизм вчить про «духовну боротьбу в житті християнина», яка полягає також у «подоланні пристрастей». Що таке пристрасть? Це «стан поневолення людини внаслідок гріховного вчинку. Пристрасна людина відчуває постійний потяг до зла. Він може досягти такої сили, що людина втрачає силу до спротиву, стає узалежненою від зла і рабом пристрасті»(795). Результатом духовної боротьби, в якій християнин «помирає для гріха, щоб жити для Бога»(785), плодом змагання, котре він веде «озброївшись молитвою, постом і милостинею, очищаючи помисли», є безпристрасність(785). Грецькою мовою це апатея, «передумова християнської досконалості», яку «зміцнюють аскетичні вправи, але її єдинми джерелом є любов до Бога, яка долає усі пристрасті та об‘єднує всі сили людини піл владою Святого Духа»(797). 

Але якщо цей же вірний/вірна найбільшої Східної Католицької Церкви розгорне український переклад Катехизму Католицької Церкви на сторінці 421, то його богословська свідомість, побудована на lex orandi візантійської гімнографії і lex credendi Катехизму УГКЦ, буде виставлена на серйозне випробування. 

Бо в артикулі п‘ятому («Моральність пристрастей»), третьої частини ККК («Життя у Христі»), прочитає, що пристрасті «є природними складовими частинами людської психіки», що є їх багато, а «основною є любов, викликана потягом до добра», і що «самі пристрасті не є ні злими, ні добрими. Вони оцінюються морально лише настільки, наскільки вони дійсно залежать від розуму і волі». 

Процедура тут проста: маємо справу з перекладом, отже треба сягнути до оригіналу. ККК спершу вийшов по-французьки, але в 1997 році з‘явилась Latina Catechismi Catholicae Ecclesiae typica editio, офіційний латинський текст. П‘ятий артикул («Passionum Moralitas») вчить, що «Vox „passiones” ad patrimonium pertinet christianum». Західну частину «християнського спадку» допомагає нам пізнати «Латинсько-український словник», виданий Інститутом неолатиністики Львівської Богословської Академії в 2001 році. Слово passio означає: «1) терпіння 2) страждання (corporum passiones) Eccl; p. dominica = страждання Господа Eccl 3) пристрасть, афект, жага 4) явище природи». 

Польські перекладачі пішли тропом «афекту», і п‘ятий артикул третьої частини ККК в польському тексті має заголовок «Moralność uczuć». Використовуючи тематичний показник побачимо, що passiones польські перекладачі, крім двох випадків, в ККК віддавали – інколи дискусійно – як «uczucia». Один раз це є «pozbawiona miary żądza», інший – «namiętność». До речі, ні «żądzy», ні «namiętności» нема в тематичному покажчику польського тексту. 

Що це означає? Невже Схід (український греко-католицький) і Захід (бо ж ККК все-таки є ділом латинників) різняться в так важливому пиитанні, як природа любові? Для другого «любов є основною пристрастю», для другого «суттю християнської аскези є боротьба з лихими думками та пристрастями й набуття чеснот».

Спитаймо в авторитетів. Україномовний читач від 1999 року має доступ до класичного академічного підручника «Духовність християнського Сходу» (Львів, Видавництво ЛБА) чеського єзуїта Томаша Шпідліка. Але скористаймо з видання призначеного для ширшого читача, яке Шпідлік написав по-чеськи, а в Польщі видано в 1991 році («U źródeł światłości. Podręcznik życiа chrześcijańskiego», Wyd. Księży Marianów, W-wa 1991).  Шпідлік пояснює, що «Nawyk do złego jest namiętnością – w sensie pejoratywnym. Jest to także jakaś stała skłonność do zła, i dlatego zniewala zdolności duchowe zmierzające ku dobru». Як знавець християнського Сходу, чеський єзуїт робить відповідний екскурс: «Starosłowiańskie słowo strast‘ ma ten sam rdzeń co słowo stradat‘, a więc podobne pochodzenie jak greckie pathos i łacińskie passio. Stradat‘ znaczy cierpieć, znosić coś wbrew swojej woli. Człowiek musi znosić krzywdy, zły klimat, cierpienia. Najbardziej wszakże cierpi wskutek tego, że musi znosić samego siebie; jak mówi łacińskie przysłowie: „Najuciążliwszy jest człowiek sam dla siebie”».

Отець Томаш пояснює, що Схід і Захід різняться в розумінні пристрастей. Східні Отці Церкви «mówią o potrzebie wytrzebienia wszelkich namiętności, o tzw. apatii», західні автори, в свою чергу, «rozróżniają namiętności uporządkowane i nieuporządkowane, twierdząc, że sztuka właściwego życia nie polega na zniszczeniu namiętności, lecz na ich uporządkowaniu». Остаточно, робить висновок Шпідлік, християни Сходу і Заходу в фундаментальних питаннях духовності не різнилися щодо суті, «różnili się jednak ze sobą co do terminologii i to spowodowało wiele nieporozumień». Для грецьких Отців слово «пристрасть» «oznacza poruszenie nieuporządkowane, które bierze początek ze złej myśli. Nie sposób wątpić, że namiętności w tym znaczeniu należy z serca całkowicie wyplenić». Старожитний ідеал апатеї «otrzymuje więc właściwy i naturalny sens. Ukazuje  nam zdrowego, silnego moralnie człowieka, który nie poddaje się żadnym złym wpływom, skądkolwiek by przychodziły. Może on się odważyć rzucić w wir życia, nawet w takie środowisko i w takie sytuacje, w których innym groziłoby zgorszenie i upadek».

Парадоксальним чином справдились слова з Апостольської конституції „Fidei depositum”, опублікованої з нагоди видання ККК, в якій Іван Павло ІІ написав, що Катехизм Католицької Церкви «не призначений для того, щоб замінити різні місцеві катезизми», але покликаний «сприяти створенню нових місцевих Катехизмів, які враховуватимуть різноманітні ситуації і культури, але які турботливо зберігатимуть єдність віри і вірність католицькому вченню».

Катехизм УГКЦ враховує культуру і богословську спадщину християнського Сходу, забезпечуючи конче потрібну гармонію між вченням про християнське життя і візантійським lex orandi, зберігаючи водночас єдність віри з католицькою Церквою.

Мабуть не підлягає сумніву, що коректи вимагає український переклад ККК, щоб якийсь читач, насамперед східнохристиянський, не дійшов до фатального висновку, що однією з пристрастей, до викорінення яких заохочують його  літургійні тексти, є любов.