Прощання з візами. Коли зі структурами гріха?

На одному з дорожніх КПП на польсько-українському кордоні польські прикордонники виявили сфальшовані печатки техогляду в документах автівок, яких співласниками є громадяни Польщі і України. Порушники закону не подбали навіть про те, щоб дата фіктивного техогляду збігалася з часом перебування машини в Польщі, що прискіпливо фіксують польські служби, як і роблять українські щодо громадян інших країн. 

Першою реакцією когось, хто знає, якими можуть бути наслідки поганого технічного стану транспортного засобу, є очевидною – осудження. Аморальна більшість українського суспільства, про яку говорять соціологи, складається також з таких спритників. Їхня провина не підлягає сумніву. Скоїли гріх добровільно і свідомо. Але той факт, що в ХХІ столітті українець, який хоче мати машину куплену за раціональні кошти, змушений вдаватися до хитрощів і кожних п‘ять днів перетинати кордон, марнуючи час і гроші, забруднюючи середовище і в специфічній субкультурі довжелезних черг примітивізуючи свою людяність, веде до висновку, що йдеться про явище, яке соціальне вчення Католицької Церкви називає структурами гріха. 

За інформацією міністерства цифрових технологій Польщі станом на 30 листопада 2016 року у Польщі було зареєстровано понад 60 тис. автомобілів, співвласниками яких були громадяни України. Порахуймо: техогляд – 99 зл., обов‘язкове страхування (цивілка) – 650 зл. (медіана в підкарпатському воєводстві в 2016 році), реєстрація (неофіційно) – 400 Євро, щомісячна оплата польському «співласнику» - по-різному, навіть 400 злотих. Українським студентам дешевше виходить платити за навчання і проживання у Польщі, ніж «безоплатно» студіювати у себе вдома. Українські власники машин (говориться про півтора мільйона таких) наповнюють державні і приватні бюджети сусідніх країн, бо власна держава не вміє знайти золотої середини між вигодою громадянина, благом держбюджету і апетитом власть імущих. 

За кілька годин запрацює безвізовий режим між Україноє і ЄС. Хто відвідує Україну на чотирьох колесах має змішані почуття. З одного боку це безперечне досягнення, вихід зі стану упослідження. З іншого привид кошмару на кордоні, де з‘явиться невідомо скільки нових подорожніх, і де 60 відсотків (за деякими даними навіть 80-90) руху ґенерують «транзитники» або «пересічники». Нещодавно президент Порошенко, після відвідин пункту перетину в Ягодині, відкинув можливість легалізації автомобілів на іноземних номерах. Львівський знайомий почув у розмові з одною депутаткою Верховної Ради, що після 11 червня при кордоні ставлятимуть намети, щоб подорожнім було де проводити час очікування. На початку січня це в більш комфортних умовах знову дасть змогу споглядати символічну сцену: до Польщі після свят пробують в‘їхати тисячі старих машин, а звідтам маєстатично повертають з Закопаного і інших курортів імпозантні позашляховики, на здебільшого київських номерах, може й депутатів, від яких залежать закони.

Для «забезпечення участі у культурно-мистецькому заході „Безвіз”» у Києві ввечері 10 червня збирають освітян. Якщо діється це за відома президента Порошенка, то його пафосні слова про безвіз як прощання з російською імперією є брехнею. Так чи інакше дія структур зла в Україні не припиняється. Церква не може мовчати. В енцикліці «Турбота про соціальні справи» з 1987 року папа Іван Павло ІІ написав: « „Гріх” і „структури гріха” – це категорії, які рідко застосовують до сучасної ситуації у світі. Однак неможливо глибоко збагнути дійсність, що постає преред нами, не назвавши кореня зла, яке нас непокоїть».