Розп‘ясти. Когось чи щось?

В одного фейсбучного знайомого з Києва перебування на люблінському автовокзалі викликало враження, що не покидав України. Справді, це місце, його базарне оточення дає змогу уявою перенестися навіть східніше від України.

Хто 7-го березня відвідав Парк Воїнів інтернаціоналістів в Івано-Франківську міг подумати, що опинився майже на Філіппінах. Це «майже» звідси, що замість справжньої крові тих, хто дає себе прибити до хреста у Страсному тижні, на сніг в Івано-Франківську падав мабуть кетчуп.

Одна місцева греко-католицька парафія організувала театралізовану Хресну дорогу. Її учасниками стали семінаристи, а метою було те, щоб «у час Великого посту люди стали хоч трішки кращими і не бажали лише забав». Спостерігачі дійства, бачачи оголених семінаристів, напевно відчули в собі співчуття до ближніх (температура того дня 0-4 градуси тепла). 

Два роки тому прихильник народної побожності аргументував (http://bogdanpanczak.blogspot.com/2016/04/blog-post.html) , що «побожний театр» був добрий для греків, а наш народ мусить брати активну участь і розуміти відправи,  в яких бере участь. Отож маємо все разом: і розуміння, і активну участь, і театралізацію.

В Посланні до галатів читаємо: «Котрі ж Ісусові Христові, розп‘яли тіло з

 його пристрастями та похотями»(5,24). Які «учинки тіла» беруться з похотей апостол Павло перераховує кілька рядків вище. Це слова з перших сторінок всіх джерел інформації не тільки в Україні: ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгода, пияцтво. 

Велелюдна Хресна дорога робить спектакулярне враження. Так певно буде і з сьогоднішньою львівською. В своєму Катехизмі УГКЦ вчить однак, що богослужіння Великопосної і Квітної Тріодей  «літургійно провадить християнина від усвідомлення власної гріховності до духовного переображення»(568), і цитує прямолінійну стихиру з середи сиропусного тижня: «Якщо від їжі постити, а пристрастей не очистити, то даремний піст. Бо не послужить до виправдання, а через нещирість душа уподібниться до злих демонів, котрі ніколи не їдять». 

«Апостольські правила», церковний устав з кінця четвертого століття заохочують єпископів, щоб закликали народ: «збирайтеся разом кожного дня, вранці і ввечері, псалмодіючи і молячись у Господньому домі». У Великому пості візантійський християнин почує тоді на вечірні і утрені безнастанний заклик до боротьби з пристрастями. Бо «котрі ж Ісусові Христові, розп‘яли тіло з його пристрастями та похотями». 

Чотиридесятниця і на те з‘явилася в літургійному році: не щоб навіть в неділі, з театралізацією, розпинати Христа, але приборканням пристрастей успадкувати «плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброту, вірність, тихість, здержливість»(Гал 5, 22).