Політики і паломники

Несподівано продемонстрована схожість, на тлі поступово і нестримно наростаючих розходжень між Польщею і Україною, мала б тішити. Мене вводить в протилежний настрій. Політичні лідери в обидвох країнах скористали з нагоди велелюдних церковних згромаджень і сказали те, що говорять політики, тобто люди, яких головною турботою є перемога в наступних  виборах.

Прем‘єр-міністр Польщі, виступаючи в Ченстохові, порівняв ідейних противників своєї політичної сили до шведів, які в ХVII столітті хотіли взяти Ясну Гору. Коментатор газети, яка напевно не є голосом «тотальної опозиції», висловив жаль, що пан Моравецький не прочитав свіжого документу  польської Єпископської конференції присвяченого паломництву і санктуаріям, і замість того, щоб бути «паломником миру» став «паломником ПіС». 

Після промови президента Порошенка в Зарваниці Блаженніший Святослав відразу мусив пояснювати, що УГКЦ не буде приєднуватись до єдиної помісної Української Православної Церкви, коли (і якщо) Вселенський патріярх надасть томос про автокефалію.

Святі місця, санктуарії, духовні центри безперечно були, є і будуть важливою складовою церковного життя для католиків і правосланих. Минулого не змінимо, але на сьогодення і майбутнє бажано було б впливати, враховуючи змінені – часто радикально – обставини. 

Були часи, коли не тільки пересічний сільський парох вмів ледве читати. В  порівнянні з ним пересічний монах був генієм духовних і гуманістичних знань. Не дивина, що до монастирів, а санктуарії майже нерозривно були пов‘язані з монашеством, тягнулися душі спрагнені якісної поживи.

Сьогодні Церква – стовідсотково католицька різних традицій – докладає максимум зусиль, щоб добре підготувати свої майбутніх душпастирів. Дехто може згіршиться, але в Польщі – через стрімголовний спад числа семінаристів – в багатьох місцях на одого студента припадає вже один штатний працівник – науковий, адміністративний чи технічний. Попри те єпископи, усвідомлюючи, що основою душпастирства незмінно будуть парафії, не збираються обділяти турботою і підтримкою інституцій, які готують для тих парафій служителів.

В Україні це, тобто менше кандидатів до священства, також станеться – не жиймо ілюзіями. Поки що і там розвивається семінарії, зі зрозумілих причин шукаючи підтримки в світі. І так само наша Церква – програмою «Жива парафія» – дає доказ свідомості, що від парафії, єдиної в селі, чи кожної окремо і всіх разом у місті, залежить її –  Греко-Католицької Церкви –  бути чи не бути життєздатною в країні, котра, попри безліч відмінностей, в духовному вимірі підлягає тим самим процесам, які проходять в західному світі. 

Прикро дивитися, що зробили з ченстоховської Ясної Гори. Під іншим оглядом наша Зарваниця, про що я писав вже неодноразово, також стала місцем специфічної духовності. Для прикладу програма святкувань 27-28 серпня 2018 року. В навечір‘я Успення Богородиці – Хресна дорога. І в сам день Успення, в якому святкуємо Пасху Богородиці – Хресна дорога. А ще лавина інвестицій, архітектурних великих і малих форм, які відтворюють, наслідують, імітують, пригадують те і се, позбавляючи Духовний центр осердя. Перенасичення і часто релігійна фантастика. 

Читаючи тексти в ЗМІ присвячені особливим місцям культу в Україні, часто хочеться поставити запитання: навіщо там медична реформа і навіть взагалі медицина? Немає захворювань, особливо онкологічних, від яких не зцілили б такі чи інші мощі. 

Христові слова про справжніх поклонників, скеровані до самарянки в контексті спору про місце поклоніння Богові, які «кланятимуться Отцеві в Дусі і правді»(Ів 5,23) справджуються в «святому храмі цьому», в кожній церкві, за яку молимось в анафорі Літургії Святого Василія Великого, щоб Бог «утвердив її аж до кінця віку».