Міра дорослості

Україна, рік 2014. Всюдиприсутність кольорів національного прапора. Всі відтінки синього і жовтого. Причина очевидна. Сусідня держава заанаектувала частину території і здійснювала аґресію на Донбас. Смерть, руїни, держава на грані економічної катастрофи. Польща, держава-член НАТО і ЄС, країна економічного успіху, місто Люблін, рік 2018. На перехресті-кільці при в‘їзді до міста з південно-східного боку, між православним катедральним собором на вулиці руській та каплицею на замку з візантійсько-руськими фресками, найціннішою пам‘яткою міста, котра стала його візитною карткою, воздвигають тридцятип‘ятиметрову щоглу, на якій майорітиме національний прапор завбільшки в п‘ятдесят квадратних метрів. Причина? Очевидна – століття незалежності Польщі. Увічнення поколінь поляків, які боролися за свободу. Конструкція щогли, – три ноги, котрі на висоті семи метрів будуть зливатися в одне, – «віддзеркалюватиме багатокультурність Любліна»(sic!). Скільки метрів мала б люблінська щогла, якби Росія з Калініградської області вирушила на захист, скажімо, православних братів на Підляшші? На мою думку люблінська патріотична ініціатива на тлі українських реалій показує, де дійшла Європа, зокрема її віднедавна приєднана до ЄС центрально-східна частина, в питанні історичної пам‘яті, плеканні національних почуттів, «вставанні з колін».

На початку 2018 року, підсумовуючи рік 2017, в контексті реакції Києва («спустив у зону ігнору») на конфлікт довкола Саакашвілі, Оксана Забужко сказала: «Зацініть міру дорослості, за якою Україна, станом на сьогодні, переважає Польщу, західні суспільства. Їм ще це проходити. Здатність суспільства відчувати фальш і реагувати лише на щирість — дуже серйозний маркер дорослості». 

Наприкінці 2018-го, після липневого спалаху емоцій довкола Сагрині, кілька днів після ухвали Львівської обласної ради щодо «незаконного встановлення на території Личаківського кладовища скульптур левів» висновок про дорослість України в порівнянні з Польщею видається wishful thinking. 

До українців і поляків можна застосувати те, що колись говорилось про соціалізм: досягли майстерності у вирішуванні проблем, котрі самі створюють. На третьому році перебування при владі партії ПіС, коли відомо було яким є ставлення до українців представника уряду в люблінському воєводстві, імпровізований приїзд президента України до Сагрині продемонстрував думання категоріями найближчих виборів. Якщо мотивом приїзду була заупокійна молитва, то варто було подбати про відповідний рівень хорового супроводу. Молитву в римо-католицькому соборі в Луцьку, в якій брав участь президент Анджей Дуда, очолював найвищий рангом латинський єрарх в Україні. Якими не були б причини відсутності православних єрархів в Сагрині, відслужена там панахида виявилась швидше за все тільки вступом до промов, для яких природним місцем напевно не є окраїни цвинтаря. 

Греко-католики у Польщі надто добре пам‘ятають до чого призводить намагання очистити ландшафт з чужих елементів. Для справжніх польських патріотів чужим тілом був в Перемишлі купол на колишньому греко-католицькому катедральному соборі. Його там вже віддавна нема. Після кільканадцяти років відносного затишшя в польсько-українських стосунках в цьому місті, від трьох років стало воно наново місцем ворожнечі. Після позавчорашніх слів презеса ПіС, що «польськість Перемишля, яка була, є і буде, може забезпечити тільки сильна держава, а сильна держава – це ПіС», треба бути готовим на зле і ще гірше. 

Все-таки хочеться вірити, що у Львові не наслідуватимуть перемишльських захисників візії минулого без інших, що жоден політик не переконуватиме, що тільки його партія здатна зберегти українськість міста. Революцією гідності і захистом країни від російської агресії українці самі собі встановили міру дорослості.