Тези з перших вуст

Чи не першою відповіддю на запитання до наймолодшої автокефалії:  «Від чого почнете» стало «10 тез для Православної Церкви України», які опубліковано 30 січня. І оскільки предметом найбільшого зацікавлення є поки що те скільки -сот парафій УПЦ МП перейшло до ПЦУ, відгуків на план запропонований здебільшого мирянами є дуже мало. Курйозною реакцією, яка по-своєму свідчить про «революційність» тексту, є опінія висловлена на ФБ профілі одної з галицьких парафій ПЦУ: «робота Українського Католицького Університету».

У введенні до документу читаємо : «Ми б хотіли цим документом запросити всіх вірян Церкви до спільності та спілкування, до співучасті у роботі, яку провадить Церква завжди, нині й повсякчас, у праці над обоженням людини і свідченням Євангелія, перед обличчям нових сучасних обставин та викликів». Дуже добре, що православні думають про theosis людини і перекладають це правильно на українську мову. Не всі це вміють. В різдвяному посланні Вселенського Патріярха Варфоломія, яке вражає відвагою використання складних богословських понять, протиставляється обоження (обожествлення) обожненню. На сайті міжнародного наукового проекту «Київське Православ’я» нема термінологічної різниці: є «благословенний шлях до обожнення за благодаттю» і «несторіанське обожнювання світу». В польському перекладі поміщеному на сайті присвяченому екуменізмові є ця сама проблема.

Тут хочу звернути увагу лише на один аспект церковної дійсності, потрактування якого здивувало мене в «Тезах». Їхні автори очікують від Церкви, яка є «також суспільним інститутом», «підзвітності, відкритості, системи стримувань та противаг, убезпечення від зловживання владою.»(Теза н-р 7). Це мають забезпечити «чіткі правила, можливість виборності духовенства, справедливий церковний суд». Але в цьому «ключовим є переосмислення ролі єпископів як люблячих пастирів, які з перших вуст знають про проблеми церковного народу, знаходячись посеред нього і забезпечуючи його єдність».  

Враховуючи, що в православних Церквах, за нечисленними винятками, єпископами стають монахи, я очікував, що в котрійсь з наступних тез прочитаю про монашество в ПЦУ. Не сталося так.

І єдиним місцем в «10-ти Тезах», де згадується про монахів, є теза н-р п’ять, в якій констатується незнання Біблії православними християнами, бо «на жаль, на тому місці, де мало би бути читання та вивчення Біблії, у багатьох вірян знаходяться повчання різних ченців і старців, міфологічні уявлення і забобони та елементи, що доходять до ритуалізму, або ж і гіпертрофована етнографічна, патріотична, або культурна складова».

 

Один православний богослов, коментуючи «Тези», звернув увагу, що не підписався під ними жоден єпископ. Годі дивуватися, якщо стан, з якого вони вийшли, поставлено в один ряд з міфологічними уявленнями і забобонами. Трохи дивно, що під таким сформулуванням підписалися священики, які бодай номінально є монахами. 

Безперечно «10 тез для ПЦУ» це голос з перших вуст, який показує, які проблеми мають заангажовані миряни. Вся повнота ПЦУ, паралельно з творенням структур, мусить творити простір для обміну думок і спільних пошуків адекватних відповідей на виклики, які перед українськими християнами ставить сьогодення.