"Запчастини" і машинерія Церкви

Відомий чеський богослов о. Томас Галік в статті, яку надруковано різними мовами, ставить питання про майбутнє Церкви після закінчення пандемії. Вибір заголовка залежав від світоглядної опції видання. В польській «Ґазеті Виборчій» це «Kościoły jako nagrobki Boga», в американському єзуїтському часописі – «Christianity in a time of sickness», італійські видавці вибрали «Il segno delle chiese vuote. Per una ripartenza del cristianesimo». Думки чеського латинника безперечно заслуговують на увагу з боку греко-католиків, бо деякі «пандемійні» питання – як, наприклад, дуже практична проблема способу причащання вірних Святими Тайнами – є для східних християн викликом більшим, ніж для римських католиків. 

Тут ідеться тільки  про один момент з роздумів о. Галіка. В частині, яку напівжартома назвімо «літургійноскептичною», він написав: «Ми насправді думали, що нестачу священників в Європі можна вирішити через доставку „запчастин” для машинерії Церкви з позірно повних складів з Польщі, Азії, Африки? Безперечно ми повинні всерйоз сприймати імпульси, які прийшли від Синоду для Амазонії, але водночас відкривати простір для служіння мирян у Церкві. Пам’ятаймо, що в багатьох країнах Церква вижила бех священників цілі століття». Метафору «запчастин для машинерії» зберегли італійці (pezzi di ricambio per il macchinario), конкретні американці написали про «solve the lack of priests in much of Europe and elsewhere by importing others».

Одночасно з появою статті о. Галіка зі Стемфорду в США надійшов свіжий номер «Сівача», офіційного видання греко-католицької єпархії. А в ньому, виявилось, є текст про таку «запчастину» з початків ХХ століття. Отець Максим Кінаш з Львівщини приїхав до Канади в 1912 році, але вже в 1914 почав працювати в США. Спонукою до написання статті в  «Сівачі» було отримання Українським музеєм епітрахилю о. Кінаша. Це особлива пам’ятка. Бо на цій частині священичого одягу о. Максим записував всі місця, в яких працював як душпастир. Перший запис мовить: «Це власність Отця Кінаша, завідателя в Гаях». Ідуть персональні дані власника, відтак перелік кількадесяти місцевостей України, Канади і США. 

Зі статті пані Любові Волинець, кураторки Музею в Стемфорді, довідуємось про багатогранну діяльність народженого в селі Ястібків священника. Отця Кінаша і багатьох до нього подібних не можна називати «запчастинами», бо були тими, хто з нуля творив «машинерії» парафій, товариств, установ, а в результаті Греко-Католицьку Церкву в країнах поселення.

Чеський мислитель не помиляється, коли, маючи на увазі латинників, пише про позірно повні склади «запчастин» в Польщі. А як з відповіддю на запитання про наслідувачів о. Кінаша, потрібних за океаном і в Європі?