Перемішання

Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984) в есе «Що робити?» критикував перемішання церковної і політичної сфер в українському суспільному побуті. На його думку, «таке змішання не виходить на здоров’я ні одній, ні другій царині». Тому в українських Церквах «так мало справжнього одуховлення та  богословської мислі», а псевдорелігійний кольорит, що ним прикрашують себе партії, «зовсім не причиняється до їх уморальнення, але зате обтяжує їх зайвою відповідальністю за речі, до яких їм було б краще взагалі не втручатися». 

Університети не пасуть задніх. Конкретно ідеться про Прикарпатський національний. З його ініціативи на гору Піп Іван, де спільно з Варшавським університетом відбудовують астрономічну обсерваторію, спорудять екуменічну Хресну дорогу. Стації, читаємо в офіційному повідомленні, «у вигляді камінних бриль у зріст людини із вмонтованими у них таблицями відображатимуть останні моменти життя Ісуса Христа на його шляху до Голгофи». В ректора прикарпатського вишу уроки гомілетики могли б брати ректори духовних семінарій: «Ця Хресна дорога сприятиме взаєморозумінню між християнами різних конфесій та робиться для всіх людей, аби їх сходження до вершини Чорногори, яка є давнім святилищем, супроводжувалося відпочинком та молитвою біля стацій, роздумами про Христове Воскресіння. Хочемо таким чином подарувати всім відвідувачам нашої Обсерваторії радість та віру. Насамперед, віру кожного в себе! Впевнений, що Хресна дорога, яку ми створимо, відкриє кожному, хто її пройде до кінця, нові горизонти і додасть сил для подолання життєвих вершин!». 

Це не перша Хресна дорога, яка веде на вершину гори. Коли оглядаю фільм з відкриття стації Хресної дороги на найвищу гору Дрогобиччини, вже не викликає в мене здивування мистецький кітч і стилевий еклектизм, але висловлене мирянкою прагнення, щоб та «Хресна дорога стала колись українською Меккою для багатьох прочан нашої України». 

Сьогодні віддання свята Вознесіння. В шостій пісні канону утрені ми чули: «Чому червоні ризи у Того, Хто з’єднався з грубою плоттю? – святі ангели, дивлячись на Христа, взивали. Він носить образ Божественних чесних страждань». 

Східне християнство, пасхальне за визначенням, не забуває про страсті.  Воскреслий і прославлений Христос, згідно з євангельськими розповідями, має на тілі рани. Але це вже сліди страждань, які зцілені воскресінням, і з перспективи перемоги над смертю споглядаємо їх в літургійних текстах. 

Це великий виклик, як показує галицька великопосна практика, не тільки для греко-католиків. Що робити, щоб до роздумиів про Христове Воскресіння українського християнина спонукали не стації Хресної дороги, але літургійне життя традиції, в якій його охрестили? Поки що буває так, що позичена від латинників Хресна дорога має стати місцем, яке є символом для мусульман.