Між правдою й істиною

В Лекції Свободи пам’яті Сашка Кривенка, яку львівський історик Ярослав Грицак зачитав 26 вересня 2019 року, пролунала похвала української мови, в якій «існує розрізнення між правдою й істиною. Того розрізнення немає в англійській, італійській, ідиші, німецькій, польській, французькій». На думку Грицака «ототожнення істини й правди є гріхом, в який впала європейська інтелектуальна традиція у XIX ст. І цей гріх називався позитивізмом: віри, яка заперечувала вартість богослов'я як науки, бо наука має займатися лише тим, що можна емпірично зверифікувати – тобто базуватися на позитивному знанні. Відповідно, Грушевський міг написати у передмові до своєї «Історії України-Русі» цитату з Євангелія від Іоанна „Пізнайте істину, і істина визволить вас” (Іо. 8,32)». 

На сайті zвruc.eu, котрий помістив цю лекцію, в коментарях я написав: «Ален Безансона в "Святій Русі", в розділі "Православ'я", також звертає увагу на два слова, які в російській мові є десигнатом правди. Наведу фрагмент з польського видання: "Istyna jest czymś mniej dostojnym niż pravda. Nie mają większego znaczenia zniekształcenia tej prawdy potocznej, istyny, gdyż ponad nią lśni pravda jako schronienie. To właśnie pozwala Rosjanom kłamać szczerze, z całego serca (co często zauważają cudzoziemcy) Nie wiadomo, gdzie leży prawda, ponieważ zgodność słów z rzeczywistością taką, jaka ona jest i jak się wydarzyła, czyli to, co powszechnie nazywamy prawdą, może być zapisane całkiem inaczej w rejestrze innej, bardziej wzniosłej prawdy. Znajduje się ona w miejscach niedostępnych dla tego, kogo się okłamuje. Niedostępnych również dla kłamiącego. Jest wartością wirtualną i w rzeczywistości nieosiągalną. To właśnie tutaj - jeżeli moja hipoteza jest słuszna - tkwi korzeń tego rozdwojenia rzeczywistości i kłamstwa ontologicznego, o którym mówiłem poprzednio" ("Święta Ruś", Teologia Polityczna, Warszawa 2012, s. 36)».

 

Сьогодні коментар знайомого з фейсбука повів мене на блог Юрія Попченка, перекладача, котрий аналізує новий переклад Біблії здійснений єромонахом Рафаїлом Турконяком. Ішлося про «грецьке слово ἀλήθεια. В українській мові йому відповідають два слова – „істина” і „правда”». За словником української мови, зацитованим блогером, істина це: 1.Достовірне знання про об’єктивну дійсність у свідомості людей. 2. Ідеал пізнання, коли мислиме збігається з дійсністю і є правильне розуміння об’єктивної дійсності та знання про неї. 3. Положення, твердження, судження, перевірені практикою, досвідом. Словникове визначення правди зате коротке: «Те, що відповідає дійсності». Попченко критикує непослідовність Турконяка, протиставляючи це своєму власному Новому українському перекладові, в якому грецьке ἀλήθεια перекладається послідовно. 

Думка Грицака про відсутність відповідника «істини» в польській мові не зовсім коректна. Вавжинєц Римкєвич, перекладач творів Мартина Гайдегера, в «Словнику понять філософії Гайдегера» помістив слово «IŚCIZNA, die Wahrheit ». Читаємо там, що  «słowo „iścizna” jest dawnym, polskim słowem określającym prawdę rzeczywistą albo rzeczywistość prawdziwą. Oznacza ono, podaje Linde: 1. „istą prawdę, rzetelność”; [...]Słowo „iścizna” znikło z języka, wyparte przez słowo „prawda”. Pozostał po nim jedynie przymiotnik „istny” albo „isty” (ten chłopiec, można powiedzieć, to istny diabeł) oraz czasowniki „uiścić” (opłatę) i „ziścić się” (kiedy mówimy o marzeniach)». Римкєвич пояснює, що «słowo „iścizna” w znaczeniu „prawdy rzeczywistej” znikło nie tylko z polszczyzny, lecz także ze wszystkich języków zachodniosłowiańskich. We współczesnym słowackim istina znaczy „kapitał stały”. To słowo zachowało się natomiast w językach południowosłowiańskich i wschodniosłowiańskich. Rosjanie mówią: истина, po ukraińsku można powiedzieć, że Істина, тобто квінтесенція Правди! – Iścizna jest kwintesencją Prawdy! To zanikanie słowa „iścizna” odpowiada dokładnie zjawisku, które widzi w niemieckim Heidegger. Słowo Wahrheit oznacza die Richtigkeit. Iścizna została zastąpiona przez prawdę. Żeby więc przełożyć Heideggera na polski, trzeba przywrócić słowo „iścizna” naszemu myśleniu i pojmowaniu rzeczywistości».

Виходить, що південні і східні слов’яни повинні радіти, що їхні мови є так багатими. Але це не так просто. Для Безансона наявність «правди» і «істини» дає підставу росіянам «брехати щиро, з цілого серця». Інший західний європеєць, Ганс Боланд, відомий  нідерландський філолог-славіст, в книжці «Моя російська душа», написаній після кількох років проживання в Росії, аналізує особливості російської мови. Її ідіосинкразії не перестають його дивувати: «До найбільш божевільного мудрагельства нашого індоєвропейського небожа належить синонімічна пара „истина-правда”. Обидва іменники означають правду. Різниця між ними в тому, що „истина” вживається на означення правди у християнстві, а „правда” – правди комунізму. Хто здатен вигадати геніальніший метод, щоб поміняти місцями правду і брехню?». 

Як видно, добрі знавці Сходу в питанні значення слів доходять до протилежних висновків. Для Безансона «правда» є неосяжною, віртуальною цінністю, Боланду вона асоціюється з забріханістю комунізму. 

Найкращим виходом був би мабуть компроміс. Німці, поляки з іншими західними слов’янами, хай привертають слово «iścizna» коли треба перекласти праці Гайдегера, а південні і східні слов’яни хай виберуть одне з двох – правду або істину – для всіх сфер життя. Бо інакше діагнозоване Безансоном роздвоєння дійсності і онтологічна брехня ніколи в них не щезнуть.