Такими є реалії польсько-українського стратегічного партнерства, що «фільтром» для спілкування є російське посередництво. У випадку порталу culture.pl треба вибрати російську мовну версію, і з «ГлавнЫх тем» вибрати «українська». Ніде правди діти, українська тема є однією з головних для російського світу.
Набагато краще з ініціативою, яку нещодавно здійснив Центр польсько-російського діалогу і порозуміння. До українськомовного варіанту сайту «Нова Польща» маємо доступ вже без «ГлавнЫх тем», а прямо, з домівки.
24 вересня там з’явилася стаття Альони Гетьманчук «Уже не патронаж, ще не партнерство», яка пробує відповісти на питання «що ускладнює польсько-український діалог». Авторка тексту, журналістка, міжнародна оглядачка, директорка центру «Нова Європа», не обійшла увагою справи примирення. На її думку «акцент ПіСу на історичній політиці на деякий час взагалі вивів українсько-польські відносини з рівноваги, позаяк у Києві вважали, що сторінку українсько-польського примирення успішно перегорнуто ще за Кучми—Кваснєвського». Людину Церкви, насмперед котроїсь в єднанні з єпископом Рима, може вражати це, що, аналізуючи питання примирення поляків і українців, ні словом не згадується заангажування в цей процес еклезіальних спільнот, послань і жестів їхніх очільників.
В дійсності це є підтвердженням слів Олі Гнатюк з розмови з Адамом Балцером («W poszukiwaniu złotego wieku», «Nowa Europa Wschodnia» 1-2/2020). На думку варшавської літературознавчині застосування, натхненої християнськими цінностями, моделі польсько-німецького примирення до стосунків польсько-українських, попри щирі наміри, було приреченим на неуспіх, оскільки «українці є значно більш індиферентним релігійно суспільством, ніж німці з тогочасної ФРН, і, тим більше, ніж поляки кількадесять років тому».
Свого часу папа Бенедикт говорив про потребу накладення ембарго на нові церковні документи. Життя показує, що пріоритетом для Церкви мусить стати органічна євангелізаційна праця.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz