Євангельське читання з 26-ї Неділі по Зісланні Святого Духа спонукало ще раз прочитати, присвячене темі бідності, цьогорічне постсинодальне послання Синоду Єпископів УГКЦ. Багач, якому земля вродила гарно, згадується у ньому. Очевидно як негативний приклад, в частині н-р 9, де мова йде про «небезпеку, пов’язану з багатством». Але він парадоксально входить до однієї з категорій убогості, які послання перераховує за папою Франциском. Тих «маргіналізованих, самотніх, відкинених та ігнорованих суспільством». Він сам вибрав свою самотність, тим не менше це була форма убогості.
В посланні вражає тотальна відсутність літургійного виміру життя Церкви. Тим воно, як і деякі інші наші документи, подібне до текстів, які постають в лоні латинської Церкви. Цитується папські документи, твори Отців, з богослужбової скарбниці – нуль.
А вже в першому пункті послання цитується пророка Ісаю (58, 6-7), якого візантійська Церква перефразовує в стихирі на вечірні в середу 1-го тижня Великого посту: «Постивши, браття, тілесно, розпочнімо й піст духовний, розв`яжімо всякий союз неправди, усуньмо несправедливе ярмо, накинуте на ближнього, розірвімо всякі несправедливі угоди. Даймо голодним хліб, а бездомним притулок, щоб удостоїтися нам великої ласки в Христа Бога».
В 10-му пункті читаємо, що «блага, багатства, заощадження, якщо їх використовувати вміло і мудро, мають ставати корисними не тільки для нас самих, а й для наших ближніх». Ці слова прекрасно підтверджує lex orandi. В одній з молитов Чину вінчання проситься Бога: «І дай їм від роси небесної з висот і від достатку земного, наповни їх доми пшеницею, вином і оливою, і всяким добром, щоб вони подавали потребуючим».
Вершиною занедбання є знехтування тим, що є джерелом і вершиною життя Церкви – Євхаристією. В посланні про бідність цей фрагмент анафори Божественної Літургії св. Івана Золотоустого повинен бути епіграфом одного з пунктів: «Пом`яни, Господи, тих, що дари приносять і добро творять у святих Твоїх церквах, і тих, що пам`ятають про вбогих, і на всіх нас милості Твої зішли».
Наближається десята річниця виходу у світ Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха». Чудово вчить він про Церкву як «взірець громадянського суспільства, оскільки виховує християнина-громадянина, здатного відчувати потреби ближнього й належно відповідати на них»(922). На жаль постсинодальне послання ні разу не посилається на це підставове для вчення нашої Церкви джерело.
Неймовірно важко укладати сьогодні доволі довгі тексти, які втримали б увагу читача, що звик до коротких месиджів. Але якщо вже це треба зробити, то в дусі, про який написано в посланні у відношенні до діяльності нашої Церкви на поселеннях: «щоб зберегти нашу ідентичність, передати скарб віри нащадкам та поділитися ним із народами», серед яких довелось жити. Як повторяв о. проф. Роберт Тафт, літургія є нашою ідентичністю. А свій катехизм свідчить про готовність передавати збережений скарб віри.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz