В роздумах над сьомим членом «Символу віри» (в рамках відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе»): «І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а його царству не буде кінця» ми почули, що [остаточний суд] «для злочинців, для грішників, для тих, які не хочуть правди в тому житті, її зневажають або нею маніпулюють, живуть у неправді, чинять зло, очевидно, вияв правди буде страшним засудом, засудом, який вже не можна [в транскрипції додано – буде] змінити».
Невдовзі мине рік від смерті отця професора Вацлава Гриневича, для багатьох найвизначнішого польського богослова. Як ніхто інший в Польщі знав східне богослов’я, а викликана його публікаціями про надію спасіння для всіх дискусія була по суті єдиним виявом живучості цієї наукової дисципліни в Польщі. Він часто посилався на візантійську літургійну традицію, а в контексті надії спасіння для померлих, на заступничу силу молитви за них. Писав: «момент смерті не позбавляє людини можливості вибору і рішення бути з Богом, навіть коли б померла смертю грішника». Але, на думку вірних, вона не може зробити цього особисто. Допомогти можуть їй живі молитвою і євхаристійною жертвою. Люблінський богослов цитував Кирила Єрусалимського, який пояснював сенс молитви за померлих в Службі Божій: «коли молимось за усопших, хоч би були грішниками, навіть якщо не сплітаємо вінець, представляємо однак принесеного у жертву за наші гріхи Христа, щоб умилостивити милосердного Бога як за них, так і за нас»(23 Катехиза).
Для Гриневича, богослова пасхального таїнства, особливо важливим був момент в Неділю П’ятдесятниці, коли «на вечірні вірні навколішки моляться за всіх померлих, не виключаючи найбільших грішників. Пам’ять про тих, хто відійшов, є виразом взаємної любові і солідарності». В третій коліноприклонній молитві лунають тоді такі слова: «Ти в цей досконалий і спасенний празник зволив прийняти молитовні очисні приноси за тих, що затримані в аді, даючи нам велику надію на злагіднення їхніх мук і твою для нас утіху».
«Я нічого не боюся. Тільки Бога» - мав сказати Василь Сліпак в якомусь інтерв’ю. Без найменшого сумніву цей герой в своєму баченні Бога пройшов шлях, який визначають слова молитви 6-го часу: «До страху твого прикуй тіла наші й не допусти сердець наших до слів або помислів лукавих, але любов’ю твоєю пройми душі наші». І, згідно з продовження молитви, повсякчасно на Бога дивиться.
Візантійська традиція назвала останній суд страшним. Але Суддю, в молитві вечірні, називає «страшним і чоловіколюбним». Якщо в молитві Церква дає вираз надії на зміну долі померлих, то тим більше хай ця молитва кшталтує образ Бога в серцях греко-католиків. «У любові немає страху, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх»(1Ів 4, 18).
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz