28 квітня минуло 75 років від депортаційної операції «Вісла». Універсальним гімном всіх депортованих, які належать до юдео-християнського культурного кола, є 137(136) псалом. В Біблії перекладеній о. Хоменком він має титул «Туга вигнанців за рідним краєм». Депортовані сидять і плачуть, але рішуче відмовляються співати переслідувачам, і присягають понад усе любити рідний край. Висловлюють також бажання помсти «дочці вавилонській, руїнниці». Крім канонічної версії псалма, яку співається в чотири неділі передпостя, маєжмо також пісню, укладену о. Іваном Дуцьком(1867-1933), яка є «доповненим» псалмом. В другому куплеті після слів з псалма «Сіонську пісню зачніть», лунає «Нехай послухає світ, Як ми страдаєм нині». Брак доступу до джерел не дозволяє сказати, чи ця пісня була вже у виданій в 1908 році у Жовкві збірці «Півець. Збірник нових церковно-народних пісень», чи з’явилася у виданнях з 1924 і 1926 років, коли світ вже радше не переймався стражданнямии народу, який не здобув свободи і власної держави після Першої світової війни.
Цього року світ не чув від самих депортованих в операції «Вісла» і їхніх нащадків про страждання, сприченене злочином з 1947-го року. Світ чує і бачить, як страждає Україна, і його демократична частина не затуляє вух і заплющує очей. Допомагає рятувати життя і боротися з варварським ворогом, бо врешті зрозумів, що як «сини едомські кричали: Руйнуйте, руйнуйте Єрусалим аж до підвалин»(Пс 137, 7), так і «русскому мірові» йдеться про знищення не тільки України, але й основ цивілізації, в якій людина і народи мають право на гідність і свободу.
А передовсім світ чує і бачить, як поставивши свій Єрусалим – батьківщину, свободу, гідність – понад найвищу радість, українці не здаються і не уподібнюються до ворога. Долю депортованих у 1947-му розділяють нині сотні тисяч вивезених з України до Росії. Треба надіятися, що в 2023-му не треба буде відзначати першої річниці операції «Волга».
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz