В сьогоднішньому (12 грудня) Євангелії (Лк 19, 45-48) Ісус став виганяти продавців з території храму, «кажучи до них: написано: „дім мій – дім молитви”, а ви з нього зробили печеру розбійників». Майже так само передає слова Ісуса Матей (Мт 21,13). Обидва вони писали свої Євангелія вже після знищення єрусалимського храму в 70 році. Щойно в Марка (Мк 11, 17) довідуємось, що викликало гнів і пророчий жест Ісуса. Храм, згідно з пророцтвом Ісаї (56,7) мав стати домом молитви «для всіх народів». Була в ньому зовнішня частина, призначена для поган, яку «анектували» продавці жертовних тварин, витісняючи з неї всіх непричетних до вибраного народу.
В навечір’я Різдва Христового народи будуть присутні в наших церковних Вифлеємах, місцях, де святкуватимемо прихід Сонця правди. І не тільки візантійські християни (на Литії) вітатимуть того, який є «очікуванням народів». В латинській літургії 23 грудня на вечірні величають того, який є «exspectatio gentium et Salvator earum», очікуванням народів і їхнім Спасителем.
В Декреті про місійну діяльність Церкви (Ad gentes) Другого ватиканського собору (1962-1965) Католицька Церква вчить, що «ніхто сам по собі власними силами не може звільнитися від гріха і піднестися над собою; ніхто не спроможний цілком звільнитися від своєї немічності, чи самотності, а чи неволі; бо всі потребують Христа – як зразка, як учителя, визволителя, спасителя й життєдавця. Справді, Євангеліє стало в людській історії, навіть проминущій, закваскою свободи й поступу і завжди лишається закваскою братерства, єдності й миру. Тому не без причини віруючі прославляють Христа як „Спасителя і очікування народів”»(8).
Цитата в цитаті походить з латинського бревіярію, саме з вечірні 23 грудня. Тут, в цитаті з нового українського перекладу документів Vaticanum II (Львів, Видавництво «Свічадо» 2014), замінено слово «надію» на «очікування». Так само є в новому польському перекладі («oczekiwanie narodów i ich Zbawiciel»), і при цій фразі є примітка: «Sformułowanie zawarte w polskiej wersji brewiarza („nadzieja i ratunek narodów”) odbiega od oryginału». Чомусь перекладачі («Василіянка», документи Vaticanum II) заміняють очікування надією. Очікування є чимось сильнішими від надії, стосується вже не стільки «чи» щось станеться, але «коли» це здійсниться.
У день, в якому в сусідній до України державі починає працю новий уряд, котрий на відміну від попереднього не декларує велемовно прив’язаності до християнських цінностей, є підстави сподіватися на більше «братерства, єдності й миру». Історія України є частиною «людської історії» і навіть в тій проминущій Євангеліє стає закваскою свободи й поступу. Очікуванням українського народу є те, що в цій боротьбі за свободу і правду не буде лишений на поталу кровожерному північному сусідові.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz