Сорок років тому, 1 жовтня 1984 року, 1984/1985 навчальний рік в Духовній семінарії Люблінської дієцезії і водночас на Богословському факультеті Люблінського католицького університету розпочало 18 греко-католицьких семінаристів. Ми всі були громадянами Польщі. Ніхто тоді не думав, що мине 6 років і до Любліна приїдуть перші семінаристи з України, ще з паспортами УРСР. Наша Церква в ПНР була напівлегальною, ми не мали єпископа. З 18-ти семінаристів лише двох походило з місцевостей, в яких греко-католики не були субльокаторами в латинських храмах. Білобірська цвинтарна капличка і потужний готичний, в процесі підіймання з руїн, храм в Ґурові Ілавецькому, чудесним способом перейнятий о. Юліяном Ґбуром в часі, який названо «карнавалои “Солідарності”», були єдиними місцями, де в половині 80-их років семінаристи могли почувати себе співгосподарями. Роком раніше греко-католицьких семінаристів було 23. І це найбільше число кандидатів до священства з Польщі, які в майже шістдесятилітній історії (від 1965 року), проходили формацію в гостинній Люблінській семінарії.
Від 2-го до 4-го вересня в Єзуїтському центрі духовності в Ченстохові проходив щорічний з’їзд ректорів вищих духовних семінарій (дієцезіальних і монаших) в Польщі. Від кількох років напівжартома кажу до співучасників, що ці збори нагадують зустрічі конкурсних керуючих (syndyków masy upadłościowej). Чому? Бо багато латинських правлячих єпископів вельми раділо б, якби мали в семінарії отих 18 семінаристів, яких мала напівлегальна Греко-Католицька Церква в 1984 році. В році Божому 2024 не одна римсько-католицька дієцезія в Польщі має семінаристів, яких можна порахувати на пальцях двох рук. Кілька дієцезій вже призупинило (не говориться про «закриття», бо який єпископ хоче записатися в історії як той, хто поклав край існуванню інколи чотиристалітньої установи?) функціонування своїх семінарій, переносячи студентів до інших, найчастіше в осідках найбільших митрополій. Справа не в тому «чи», але «коли» зроблять це інші.
Великі числа семінаристів ніколи не викликали в мене ейфорії. І в 80-их і 90-их, коли латинських семінаристів було в деяких польських дієцезіях навіть 300, і після виходу УГКЦ з підпілля, коли тризначним числом кандидатів до священства у відроджуваних і в засновуваних греко-католицьких семінаріях наші представники пишалися перед здивованими західноєвропейськими християнами. Бо в Польщі сорок років тому, попри, а парадоксально і завдяки обмеженням з боку комуністичного режиму, зокрема після обрання в 1978 році кардинала Кароля Войтили папою, соціальний і матеріальний статус духовенства був високим. І не інакше було в Україні після падіння комуністичної системи. Сьогодні в рейтингу поваги до професій священник є в Польщі на 32-му місці на 40. І порожні семінарії засвідчують, як цей фактор – звичайно серед багатьох інших – впливає на спад числа покликань до священства. Важливо, щоб в Україні не думали – як робили це римські католики в Польщі – що загальні тенденції нас не стосуються, бо ми є винятковими.
Ми, греко-католики в Польщі, знаємо, що не є такими. Ще в 2004/2005 навчальному році в Любліні було 20 греко-католицьких семінаристів з Польщі. Академічний рік 2024/2025 буде другим поспіль, в якому нема жодного. Звичайний неминучий процес, який стосується кожної церковної спільноти в діаспорі?
Здається, що все-таки феномен числених покликань до священства серед греко-католиків в Польщі в 80-их і 90-их роках, заслуговує на увагу (і дослідження). Ні, абсолютно це не є кандидати до беатифікації. Але враховуючи, що, зокрема перед 1989-1991 роками, йшлося про майбутнє служіння в Церкві, яка формально перед державою не існує, немає власних храмів, число її вірних сорок років після депортації через асиміляцію зменшується, і ніщо не обіцяє змін на краще, то двозначне число семінаристів в Любліні було чимось винятковим.
Життя Христової Церкви, хоч підлягає, як кожної людської суспільності, невблаганним процесам, залежить не тільки від того, що зроблять або занедбають люди. В П’ятдесятницю співаємо на вечірні: «Усе подає Дух Святий: пророків посилає, священників удосконалює». І так само може надихнути, щоб плисти проти течії неуникненних на перший погляд тенденцій, і не затуляти вух на слова «іди за мною».
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz