Дев'ять місяців

Дев’ять місяців. Виявляється, що рішення залишитися в Польщі або шукати заможнішу країну ЄС для життя у випадку українських іммігрантів подібне до вагітності. Стільки часу постійного проживання в Польщі потрібно, щоб перестати пов’язувати своє майбутнє з Україною.

На початку вересня у Львові, в рамках Дні Українського католицького університету соціологи цього вишу представили результати дослідження  «Виклики сучасної міграції: українська спільнота в Польщі», яке провели в березні цього року по великих містах Польщі і їхніх околицях. Опитано 3415 респондентів. Єдина згадка про цю презентацію, авторства Ігора Тимоця, з’явилася на порталі polukr.net. Хочеться вірити, що УКУ-івський захід був тільки «прапрем’єрою» детального і відкритого для загалу представлення вислідів дослідження. Це потрібно всім, кому не байдужа доля більше мільйона мігрантів з України у Польщі. Також УГКЦ, бо близько 30% мігрантів – греко-католики.

У травні 2018 року в Києві Міжнародний фонд «Відродження» та Фонд ім. Стефана Баторія з Польщі провели спільний Форум «Україна-Польща». У рамках Форуму відбулась дискусія «Українці у Польщі: біженці, мігранти чи „відтік мізків”?». Підставою для дискусії був рапорт виготовлений Мартою Ярошевич з польського Центру східних досліджень і Оленою Малиновською з українського Національного центру стратегічних досліджень під назвою «Чи є сучасна міграція з України до Польщі (не)тривалим явищем?». У «Головних тезах» рапорту читаємо, що «на відміну від міграції до інших країн ЄС, українська міграція до Польщі має виразно тимчасовий характер», і що «в інтересах Польщі варто розглянути політику, яка б сприяла довтостроковій міграції як доступному варіанту для тих, хто бажає оселитися в цій країні». Але в наступному пункті мовиться, що «натомість для України вигіднішою видається модель циркулярної міграції, яка не призводить до втрати демографічних ресурсів. Водночас така модель не дає мігрантам змогу повністю скористатися з вигод міграції, прирікаючи їх на маргінальне становище і в країні призначення, і на Батьківщині». 

Минув рік від київського форуму і справа ставлення польської держави до імміграції, трохи в атмосфері скандалу, стала предметом критики (див.  http://bogdanpanczak.blogspot.com/2019/06/panstwo-jako-oddzia-intensywnych-dziaan.html) Романтично звучать слова рапорту з 2018-го року: «Варто подумати, якою має бути інтеграційна політика. Як використовувати багатий (негативний і  позитивний) досвід у цій сфері класичних країн імміграції, таких як країни Західної Європи, США і Канада (мультикультуралізм проти асиміляції, підвищення ролі громад і місцевих органів влади в політиці інтеграції іноземців)?».

Минуло десять місяців і контрапунком до констатації рапорту про «виразно тимчасовий характер» української міграції до Польщі є результат дослідження, згідно з яким: «близько третини опитаних планують залишитися в Польщі назавжди – 31,9%. Ще 14,7% планують переїхати в заможнішу країну ЄС».

Для Перемисько-Варшавської митрополії УГКЦ викликом і шансом є водночас те, що згідно з цьогорічним соціологічним дослідженням в Польщі є/буде сотні тисяч вірних з України, і що «серед тих, хто практикує релігію – більше греко-католиків, ніж православних».