Książka rozbratu

Українсько-польські стосунки зараз на такому етапі, де робиться аналіз пройденого шляху, шукається причин актуальної кризи. В переліку змарнованих шансів чільне місце має зайняти нездійснений проект польсько-українського університету в Любліні. Кілька років переговорів, візитів, вступних порозумінь, колегія як зародок університету, і остаточно велике ніщо. Ганьбою для держав, які називають себе стратегічними партнерами, є те, що не існує жодної бюджетної науково-дослідної інституції, статутним обов‘язком якої була б турбота про взаємини двох народів.

Коли відомо було, що справа університету закінчиться невдачею, в Любліні почалася евакуація до матерніх шкіл-засновників, в яких створено відповідні «українські» структури. В Католицькому університеті це UCRAINICUM, Центр східноєвропейських досліджень. Натхненники ідеї польсько-українського університету в найчорніших снах не могли передбачити у що виллється зініціована ними справа. За шумною назвою центру стоїть по суті одна людина – д-р Влодзімєж/Володимир Осадчий,  історик, працівник Богословського факультету. В 2011 році тут  http://www.nasze-slowo.pl/церква-в-діаспорі-музей-традиції-пред   полемізував я з його візією ролі Римо-католицької Церкви в Україні. А 2015 року довелось описати виступ керівника  UCRAINICUM, який скидався на пропаганду речника «Новоросії» - http://bogdanpanczak.blogspot.com/2015/06/blog-post.html

Рік 2016 UCRAINICUM закінчує рідкісним «успіхом». Щоб однією книжкою накоїти стільки лиха, треба бути одержимим потужною ідеєю. Видана в «Бібліотеці UCRAINICUM» праця «Два Царства», автором якої має бути блаженний священномученик Григорій Хомишин, з одного боку, м‘яко кажучи, не поправить стосунків між римо- і греко-католиками в Україні, з іншого, фатально вплине там на імідж Люблінського католицького університету. 

Вступне слово до книжки написав єпископ-емерит Харківсько-Запорізької дієцезії Мар‘ян Бучек. Це свідчить про те, що видавці усвідомлювали, яку авантюру можуть викликати. Адже незавоальовану критику Митрополита Шептицького за «перебільшене убожнювання нації», яке призвело до того, «що в 1943 р. на Волині були скоєні крайніми українськими націоналістами страхітливі вбивства польського населення» міг висловити сам митрополит львівський Мечислав Мокшицький, котрий відверто закидає УГКЦ націоналізм. 

Поява «Двох Царств» показала, що в лоні УГКЦ є середовища, які контестують її єрархію. Своє завдання мусять виконати відповідні канонічні установи. Мають над чим думати і настоятелі заслуженого монашого чину.

Не може не втрутитися і апостольський нунцій. Цей видатний знавець християнського Сходу, дослідник вірменської літургійної традиції, крім інших невідкладних завдань, міг би братам латинникам пояснити, чого очікує Вселенська Церква від Східних Католицьких Церков. Щоб не інсинуювали, що від очищення від чужих впливів крок до зради.