Єдиним серцем, багатьма перекладами

Написане чотири роки тому на 17-ту неділю по Зісланні Святого Духа http://bogdanpanczak.blogspot.com/2013/10/  не втратило актуальності. Цього року, можливо, що під впливом обурення, яке в сусідів викликав новий український освітній закон, готуючись до недільного слова я звернув увагу на мовний, а конкретно, на етнонімічний аспект євангельської розповіді. 

З ким зустрівся Христос? В Акафісті до Ісуса Христа співаємо в 11-му кондаку: «Пісню благальну приношу Тобі я, негідний, і, як ханаанка, взиваю до Тебе». В Новому Завіті (видання з року 1988-го і 2006-го, яке має Коментар з Єрусалимської Біблії) читаємо: «Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати»(Мт 15,21). У виданому Катехетично-педагогічним інститутом УКУ («Свічадо» 2014) Новому Завіті, здійсненому «з деякими мовними і змістовними уточненнями та сучасною мовною редакцією», подибуємо «жінку-хананейку». У вартісній збірці проповідей о. Жана Корбона («Це називається світанком», «Свічадо» 2007), є три слова на «Неділю дочки ханаянки». Владика Ігор Ісіченко в своїй проповіді вживає етнонім «хананеянка».

«Ханаанка», «ханаанянка», «хананейка», «ханаянка», «хананеянка». Одна особа, пять(всі?) окреслень українською. 

У більшості європейських країн почався академічний рік. У когось в фейсбуці бачив знімок з Риму. Перед Українською Папською Колегією імпозантна група студентів, вже тільки тих, які приїхали на спеціалістичні студії.

Але знаю священика, який, маючи ліценціят Біблійного інституту, школи, яка ставить найвищі з усіх вимоги, замість працювати в Україні в царині біблійних студій, душпастирює в Італії. Само по собі це богоугодне, але навіщо було інвестувати в нього десятки тисяч твердої валюти?

Пройшов черговий Синод Єпископів УГКЦ, який «прийняв необхідні рішення, щоб покращити літургійне і молитовне життя у Церкві». Які саме? Доручив опрацювати, створити, досліджувати. Що? Все. Пропозиції, довідники, перекладацькі комісії. А ми сподівалися, що з‘явиться принаймні новий переклад Божественної Літургії Івана Золотоустого.

І ще родзинка: «Синод попросив єпархіальних єпископів видати необхідні розпорядження, щоб катедральні храми були взірцем літургійного благочестя нашої Церкви». Ніщо нового: http://bogdanpanczak.blogspot.com/2015/09/blog-post_24.html

 

Диякон Петро Сивіцький зауважив саркастично, що  один православний священик переклав на польську мову більше літургійних текстів, ніж ціла УГКЦ на українську за чверть століття свободи. 

Більше підстав, щоб побоюватись, що попри тьму-тьмущу студентів у Римі, Інсбруці і інших наукових центрах, «покращення» надалі буде піснею далекого майбутнього.