Повідомлення про релігійну складову в інауґурації навчального року в Україні читаю без особливих емоцій до моменту, в якому, вже в осідку вишу, студентський капелан читає молитву, благословить і кропить свяченою водою «усіх присутніх».
Це називається «посвятою у студенти першокурсників». СУМ тлумачить, що «посвята» - це «дія за значенням посвятити» та ілюструє цитатою з «Радянської України» з 1962 року: «Вечори трудової слави, посвята в колгоспники, зустрічі з ветеранами праці, із знатними людьми села.. — ось неповний перелік того, чим створюють людям радість працівники клубів».
Думаю, бо не проводив опитування, що більшості людей непричетних до жодної Церкви, релігійно індиферентним, чи просто невіруючим не заважає те, що в рамках відкриття нового мосту, дороги чи якоїсь будівлі звершується чин благословення і покроплення свяченою водою.
Але коли поголовно кроплять свяченою водою усіх присутніх в місцях і моментах, в яких поруч віруючих стоять агностики і атеїсти, то тим самим порушують свободу совісті.
Варто подумати, чи така своєрідна баналізація літургійних чинностей не є одним з джерел поведінки, яка кілька тижнів тому не тільки в Тернополі викликала обурення.
Проблема присутності Церкви в публічному просторі – насущна: http://bogdanpanczak.blogspot.com/2015/10/blog-post.html